|
Кредитний ризик визначається ймовірністю того, що позичальник не зможе або не захоче виконати свої зобов’язання згідно з кредитною угодою. Управління кредитним ризиком банку здійснюється на двох рівнях відповідно до причин його виникнення — на рівні кожної окремої позики та на рівні кредитного портфеля в цілому. Основні причини виникнення кредитного ризику на рівні окремої позики: • нездатність позичальника до створення адекватного грошового потоку; • ризик ліквідності застави; • моральні та етичні характеристики позичальника. До чинників, які збільшують ризик кредитного портфеля банку, належать: • надмірна концентрація — зосередження кредитів в одному із секторів економіки; • надмірна диверсифікація, яка призводить до погіршення якості управління за відсутності достатньої кількості висококваліфікованих фахівців зі знаннями особливостей багатьох галузей економіки; • валютний ризик кредитного портфеля; • структура портфеля, якщо він сформований лише з урахуванням потреб клієнтів, а не самого банку; • рівень кваліфікації персоналу банку. Методи управління кредитним ризиком поділяються на дві групи: 1) методи управління кредитним ризиком на рівні окремої позики; 2) методи управління кредитним ризиком на рівні кредитного портфеля банку. До першої групи методів належать: 1) аналіз кредитоспроможності позичальника; 2) аналіз та оцінка кредиту; 3) структурування позики; 4) документування кредитних операцій; 5) контроль за наданим кредитом та станом застави. Особливістю перелічених методів є необхідність їх послідовного застосування, оскільки одночасно вони являють собою етапи процесу кредитування. Якщо на кожному етапі перед кредитним співробітником поставлено завдання мінімізації кредитного ризику, то правомірно розглядати етапи кредитування як методи управління ризиком окремої позики. Методи управління ризиком кредитного портфеля банку: 1) диверсифікація; 2) лімітування; 3) створення резервів для відшкодування втрат за кредитними операціями комерційних банків.
|