|
Валютна позиція банку визначається співвідношенням між сумою активів і позабалансових вимог у певній іноземній валюті та сумою балансових і позабалансових зобов’язань у тій самій валюті. Валютна позиція розраховується окремо за кожною іноземною валютою, що входить до мультивалютного портфеля банку. Активи в іноземній валюті Ав визначаються як підсумок за всіма балансовими та позабалансовими активними рахунками банку, деномінованими в даній валюті. Пасиви в іноземній валюті Пв визначаються сумою залишків за всіма балансовими та позабалансовими зобов’язаннями банку, деномінованими в даній валюті. Валютна позиція банку може бути відкритою або закритою. Валютна позиція називається відкритою, якщо активи в іноземній валюті не збалансовані з пасивами в тій самій валюті. Існують два види відкритої позиції: • Ав > Пв — чиста довга валютна позиція; • Ав < Пв — чиста коротка валютна позиція. Якщо активи в іноземній валюті збалансовані з пасивами в іноземній валюті (Ав = Пв), то така позиція називається закритою валютною позицією, або позицією зведення чи відповідності. Різниця між сумою активів у іноземній валюті і пасивів у тій самій валюті називається експозицією щодо даної валюти. Експозиція визначає розмір валютного ризику, на який наражається банк внаслідок незбалансованості активів і пасивів в іноземній валюті. Чим більший розмір експозиції, тим більший валютний ризик існує в банку, і навпаки. Якщо всі активи і пасиви в іноземній валюті збалансовані за сумами й термінами, тобто валютна позиція закрита, валютний ризик майже відсутній. Адже зміна курсу однієї валюти щодо іншої (базової) однаковою мірою позначиться як на вартості активів, так і на вартості пасивів, а це не потягне за собою ні втрат, ні доходів внаслідок зміни валютного курсу. Збалансованість активів і пасивів у іноземній валюті, як за сумами, так і за термінами, є одним із методів управління валютним ризиком. Теоретично можливість узгодити всі надходження та платежі в іноземній валюті існує, але в реальному житті досягти такої відповідності важко. Особливо це стосується банків, оскільки вони оперують значними обсягами валют, а також тому, що валютна позиція банків істотно залежить від потреб клієнтів. Зайнявши певну валютну позицію, можна отримати прибутки чи зазнати збитків внаслідок зміни валютного курсу, оскільки: • довга валютна позиція приносить прибутки в разі підвищення курсу іноземної валюти і завдає збитків у разі його зниження; • коротка валютна позиція приносить прибутки в разі зниження курсу іноземної валюти, але завдає збитків при підвищенні курсу. Розмір прибутків і збитків залежить від розміру експозиції та змін у валютних курсах. Залишаючи валютну позицію відкритою, учасники ринку можуть «грати» на валютних курсах і отримувати прибутки спекулятивного характеру. Такі прибутки супроводжуються підвищеним валютним ризиком. Чим більший ризик бере на себе учасник, тим більший прибуток він може отримати від «гри» на валютних курсах. Але за несприятливих змін на валютному ринку втрати, спричинені взятим валютним ризиком, також будуть значними. Обмеження рівня валютного ризику означає зменшення можли-востей отримання як прибутків, так і збитків. Учасники валютного ринку мають самі визначати той рівень валютного ризику, який вони згодні прийняти з метою отримання прибутків. Але для тих учасників, фінансовий стан котрих зачіпає інтереси значної частини населення і впливає на стан суспільства в цілому, рівень позиційного валютного ризику може регулюватися централізовано установленням нормативів та певних вимог. До цієї категорії належать, насамперед, банки. Банківський бізнес полягає в наданні послуг клієнтам і не повинен включати ризик, не пов’язаний з необхідністю проведення цих операцій. Банк має відігравати роль посередника між клієнтом і валютним ринком. Тому валютну позицію банку необхідно встановлювати на рівні, який відбиває нормальні потреби щодо проведення клієнтських операцій. Менеджментові банків бажано утримуватись від спекулятивних операцій обмеженням розміру відк¬ритої валютної позиції. У деяких країнах функцію управління валютними позиціями виконують центральні банки, установлюючи нормативні вимоги щодо їх максимально допустимого розміру. У США валютна позиція банків централізовано не регулюється. Управління валютною позицією здійснює Комітет управління активами і пасивами банку (КУАП), визначаючи розмір експозиції та ліміти валютного ризику для дилерів різних рангів. При цьому розмір експозиції має бути оголошений на ринку, щоб акціонери і клієнти знали про рівень валютного ризику даного банку. Наприклад, у банку «Chase Маnhattan» валютний дилер найвищого рангу має експозицію з ризику за операціями «овернайт» у розмірі 500 млн дол. США. Оскі¬льки американські банки не виключають повністю валютного ризику, то з метою страхування створюється резерв на покриття втрат від валютних операцій, який становить у середньому до 8% від розміру капіталу банку. В Україні розмір валютної позиції банків регулюється централізовано Національним банком України. До березня 1995 року банки повинні були мати закриту валютну позицію. Далі розмір валютної позиції визначався диференційовано у відсотковому відношенні до розміру статутного фонду банку. Починаючи з 1998 року контроль за рівнем валютного ризику комерційних банків здійснюється через установлення обов’язкових нормативів відкритої валютної позиції (дод. 10). Нормативи відкритих валютних позицій за окремими іноземними валютами визначаються щодня відносно розміру капіталу банку на підставі балансових звітів. До розрахунку береться сума капіталу, зафіксована за балансом попереднього дня. За кожний випадок порушення нормативів Національним банком України застосовуються штрафні санкції (зменшення нормативного значення відкритої валютної позиції, письмове попередження, стягнення штрафів у розмірі неправомірно отри¬маного прибутку, відкликання ліцензії на проведення валютних операцій). Приклад 8.1. ВИЗНАЧЕННЯ ВАЛЮТНОЇ ПОЗИЦІЇ БАНКУ Визначити валютну позицію банку за доларами та німецькими мар-ками, використовуючи дані табл. 8.1. Як вплине на прибуток банку зни-ження курсу долара та підвищення курсу марки? Таблиця 8.1 БАЛАНС БАНКУ млн грн. Активи Сума Пасиви Сума Каса 25 Депозити 385 Кредити (у доларах) 350 Депозити (у доларах) 260 Кредити (у марках) 170 Депозити (у марках) 190 Кредити 550 МБК 80 Цінні папери (у доларах) 55 МБК (у доларах) 65 Цінні папери (у марках) 100 МБК (у марках) 120 Основні фонди 100 Капітал 250 Всього: 1 350 1 350
Розв’язання Банк має довгу позицію за доларами (350 + 55 > 260 + 65), яка в разі зниження курсу долара призведе до збитків. За марками в банку утвори-лася коротка позиція (170 + 100 < 190 + 120), що за умови підвищення курсу марки також потягне за собою збитки, оскільки вартість зо-бов’язань у марках зростатиме швидше, ніж вартість активів у марках. Менеджмент банку має приділяти належну увагу контролю за додержанням нормативів валютної позиції. Так, якщо протягом робочого дня розмір відкритої валютної позиції може значно відхилятися від установлених норм, то наприкінці дня необхідно привести його у відповідність до діючих вимог. На розмір відкритої валютної позиції банку впливають операції: • купівля, продаж готівкової та безготівкової іноземної валюти, поточні та строкові операції, за якими виникають вимоги й зобов’язання в іноземних валютах, незалежно від способів і форм розрахунків за ними; • одержання та сплата іноземної валюти у вигляді доходів, витрат та нарахування відсоткових доходів і витрат; • надходження коштів у іноземній валюті до статутного фо-нду; • погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті; • купівля та продаж основних засобів і товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту; • інші обмінні операції з іноземною валютою. Хоча кожна з перелічених операцій впливає на валютну позицію банку, але не всі вони однаковою мірою можуть бути використані для регулювання її розміру та швидкого приведення у відповідність до нормативних вимог, оскільки потребують певного часу, підготовчої роботи і не завжди проводяться з ініціативи банку. В умовах централізованого регулювання розміру відкритої валютної позиції менеджмент комерційних банків повинен мати у розпорядженні дієвий інструментарій та добре володіти методами управління валютною позицією. Установлення нормативів валютної позиції обмежує валютний ризик, але не дозволяє повністю його уникнути. Перед менеджментом банку постає завдання постійного управління валютним ризиком через регулювання величини та виду (довга чи коротка) позицій за різними іноземними валю-тами. Управління валютною позицією банку може здійснюватися на основі структурного балансування активів та зобов’язань в іноземній валюті за строками і сумами, тобто методами натурального (природного) хеджування. Ідеться про структурне балансування валютних потоків; зміну строків валютних платежів (випереджен¬ня та відставання); дисконтування платіжних вимог в іноземній валюті тощо. Обмеження розміру валютної позиції також може бути досягнене методами штучного хеджування, які базуються на проведенні позабалансових операцій, таких як строкові валютні угоди, комбіновані операції типу своп, подвійний форвард і т. ін.
|