|
Україна – держава з великим нереалізованим потенціалом, що підтверджують дослідження виконані Благодійним фондом „Ефективне управління” [34]. Хаотичний час перехідного періоду 1990-х років залишив важкий слід в економіці держави, що призвело до корупції, зношеності інфраструктури, не дозволило закінчити інституційну реформу і реструктурувати пострадянські підприємства. З кінця втраченого десятиліття 1990-х приріст економіки України в середньому складав 7 відсотків. З метою підвищення рівня конкурентоспроможності було проведене дослідження, в якому надана незалежна і об'єктивна оцінка конкурентноздатності України, зіставлені темпи розвитку країни з економіками 131 інших країн висвітлених в звіті про Глобальну Конкурентоспроможністьи за період 2007-2008 та складений глобальний індекс конкурентоспроможності (ГІК) [34]. ГІК використовується для оцінки конкурентоспроможності країн з 1979 р., коли була опублікована перша карта конкурентоспроможності, методологія регулярно оновлювалася для того, щоб врахувати нові досягнення економічної науки. Україна була прийнята в аналіз з 1997 р., коли карта конкурентоспроможності була все ще основною методологією. Вона була замінена в 2001 р. на основі розробленого Дж. Саксом Індексу Зростання Конкурентоспроможності який залишався основним інструментом до 2005 р., коли був представлений ГІК, який лежить в основі методології до цього часу [34]. ГІК увібрав в себе основні новітні економічні ідеї з конкурентоспроможності і враховує складність процесу економічного зростання, включаючи зважене середнє значення великої кількості різних компонентів, кожен з яких відображує один з аспектів конкурентоспроможності. Компоненти згруповані в 12 складових конкурентоспроможності (рис. 4.1) [34]. Рис. 4.1 – Дванадцять складових оцінки конкурентоспроможності держав У процесі аналізу була виявлена загальна конкурентоспоспроможність України в порівнянні з низкою інших країн, яка показала, що потенціал конкурентоспроможності залишається не реалізованим. Україна, яка займає 73 місце з 131 країни, істотно відстає від нових країн-членів ЄС (EU Accession 12), за винятком Болгарії і Румунії. Україна також відстає від деяких країн СНД, таких як Росія, Казахстан і Узбекистан. Викликає тривогу те, що за останні 10 років не було зареєстровано поліпшення в рейтингу конкурентоспроможності України, хоча реформи, що проводяться в Україні змогли підтримувати рейтинг 1997 р., коли країна перший раз увійшла до звіту. Проте з тих пір Україна не поліпшила свою конкурентоспроможність порівняно з іншими країнами. Базові вимоги • Державні й громадські установи • Інфраструктура • Макростабільність • Охорона здоров'я і початкова освіта Підсилювачі ефективності • Вища освіта і професійна підготовка • Ефективність ринку товарів і послуг • Ефективність ринку праці • Розвиненість фінансового ринку • Оснащеність новими технологіями • Розмір ринку Чинники розвитку і інноваційного потенціалу • Рівень розвитку бізнесу • Інноваційний потенціал Основа факторно- орієнтованих економік Основа орієнтованих на ефективність економік Основа інноваційно- орієнтованих економік 183 Конкурентоспроможність оцінювали за 12 складовими ГІК, зіставляючи Україну з відібраними країнами і детально аналізуючи її показники за кожною із складових. Складові включають: державні і громадські установи, інфраструктуру, макроекономічну стабільність, здоров'я і початкову освіту, вищу освіту і професійну підготовку, ефективність ринку товарів і послуг, ринку праці і розвиненість фінансового ринку, оснащеність новими технологіями і розмір ринку. Останні дві складові – рівень розвитку бізнесу і інноваційний потенціал – мають більше значення для розвинених країн. Державні, громадські й приватні установи є слабкою стороною конкурентоспроможності України, займаючи 115 місце з 131 країни, і повинні стати пріоритетним напрямками реформ в цій галузі. Ефективна діяльність державних органів управління – це _______найважливіша проблема для розвитку України. Державні і громадські органи управління непрозорі й неефективні, в них панує корупція і фаворитизм; немає ефективної системи законодавчого регулювання; не достатня захищеність прав власності перешкоджає розвитку бізнесу (в країні існує небезпечна криміногенна обстановка, яка накладає додаткові витрати на бізнес). Недостатньо розвинені приватні установи є однією з найбільш серйозних слабких сторін конкурентоспроможності України (низькі стандарти корпоративного управління). Результати також показали, що транспортна, енергетична і телекомунікаційна інфраструктури теж вимагають вдосконалення і перебувають на 77 місці в рейтингу. Якість залізниць не дуже відстає від європейського рівня, але якість автодоріг і інфраструктура повітряного транспорту не відповідають світовим стандартам. Це не дозволяє країні повноцінно використовувати свій транзитний потенціал і вигідне географічного положення. Україна займає 74 місце за рівнем охорони здоров'я і початкової освіти згідно з ГІК. У той час, як рівень системи початкової освіти досить добрий, кількість залучених школярів досить мала порівняно з міжнародними стандартами. Що стосується охорони здоров'я, збільшення захворюваності СНІДом і витрати, що накладаються на бізнес унаслідок захворюваності туберкульозом, є основними проблемами. Побоювання викликає негативний приріст населення, що в майбутньому може викликати додаткове навантаження на пенсійну систему. Займаючи 53 місце в світі, досить високий рівень вищої освіти і професійної підготовки є однією з конкурентних переваг України, яку потрібно розвивати надалі. Українська освітня система забезпечує вільний доступ до освіти і як результат, може похвалитися відносно високою кількістю учнів у вищих навчльних закладах по відношенню до населення відповідної вікової групи, порівняно з іншими країнами того ж рівня розвитку. Чимала кількість учнів в середній школі і зокрема у вищих навчальних закладах. Хоча загалом освітня система має бути більш адаптована до умов ринкової економіки, наприклад за рахунок поліпшення управлінської освіти. Якість всієї системи, зокрема математичної освіти і природничих наук, досить добра. Бізнес сектор повинен приділяти більше уваги тренінгам і освіті безпосередньо в процесі роботи, що на даний момент нижче бажаного рівня і необхідний для того, щоб вдосконалити навики співробітників і привести їх у відповідність з вимогами ринкової економіки. Ефективність ринку товарів – одна з найслабкіших позицій в оцінці конкурентоспроможності України. Хоча така ситуація характерна для більшості перехідних економік, Україна отримала особливо низькі оцінки в цій категорії. Внутрішня і зовнішня конкуренція, як найважливіші рушійні сили ефективності ринку, ослаблені неефективною антимонопольною політикою і спотвореною податковою схемою. Негативний ефект від такої ситуації посилюється різними бар'єрами для входу іноземних компаній на українські ринки, торгівлі і залучення інвестицій. Реформи в цій сфері мають бути пріоритетними. Така низька оцінка викликає побоювання особливо тому, що ефективний ринок товарів є ключем для країн, які входять в стадію 185 розвитку, заснованого на збільшенні ефективності. Український ринок праці працює досить ефективно, займаючи 65 позицію серед 131 країни. Головна перевага полягає в ефективному використанні кваліфікованих кадрів, тісному взаємозв'язку між оплатою праці і його продуктивністю, а також високим рівнем залученості жінок як робочої сили. Проте відтік інтелекту, «кумівство» і фаворитизм в процесі працевлаштування на керівні посади залишається головною проблемою. Незважаючи на деякі переваги, ринок праці залишається досить нееластичним по відношенню до процедур найму і звільнення, а також встановлення заробітної плати. У сфері розвиненості фінансового ринку Україна займає невисоке 85 місце. Місцевий фондовий ринок недостатньо розвинений. Основною причиною є незахищеність інвесторів і регулювання обороту цінних паперів. Надійність банківського сектора впродовж останніх 10 років наблизилася до рівня ЄС, але все таки залишається значно нижчою за європейські стандарти. Займаючи 93 місце зі своїм порівняно низьким рівнем оснащеності новими технологіями (технологічною готовністю), Україна пропускає багато можливостей для розвитку, які пропонуються технологіями, запозиченими з інших країн. Новітні технології не знаходять великого поширення в Україні, компанії часто не хочуть або не можуть їх адаптувати для удосконалення виробничих процесів і продукції. Замість цього багато компаній покладаються на інновації, які не є найбільш дієвим методом підвищення ефективності роботи бізнесу для країни, яка знаходиться на рівні економічного розвитку. Цільовим підходом було б спрощення схем ліцензування і підтримка припливу прямих іноземних інвестицій за рахунок використання існуючих технологій в інших країнах. Урядова програма, що підтримує передачу нових технологій, набагато підвищила б рівень конкурентоспроможності України. У цьому контексті особливо важливим є вживання інформаційних і комунікаційних технологій, оскільки це може підвищити продуктивність в багатьох секторах економіки. Не зважаючи на порівняно низький рівень використання Інтернету і персональних 186 комп'ютерів, бізнес-сектор і населення України мають хороший доступ до світових мереж. 26–е місце у сфері розміру ринку пропонує безліч можливостей українському бізнесу. Великий внутрішній ринок з купівельною здатністю, що збільшується, дозволяє бізнесу користуватися економією на масштабі. Окрім цього, український бізнес також обслуговує велику кількість ринків експорту, хоча Україна ще не досягла рівня розміру ринку країн, орієнтованих на експорт, як наприклад Малайзія. Очікується, що вступ країни в СОТ допоможе розширити ринки експорту. Рівень розвитку бізнесу, де Україна займає 81-ше місце, –одна із складових, яка зараз менш важлива для конкурентоспроможності України, враховуючи стадію її розвитку. Незважаючи на це, корисним було б подальше поглиблення бізнес кластерів, збільшення доданої вартості товарів і послуг, а також удосконалення якості й рівня розвитку методів управління, які трохи відстають у сфері маркетингу. Представники бізнесу також відзначають такі проблемні місця усередині компаній, як небажання передавати повноваження і призначення друзів і родичів на керівні посади. Інновації, за якими Україна займає 65-е місце, – це сфера відносної конкурентної переваги. Незважаючи на те, що інновації не є життєво необхідними для країни, що знаходиться на рівні економічного розвитку, було б безрозсудним ігнорувати здатність до інновацій. Добре функціонуюча система інтелектуальної власності зробила б більший вклад в інноваційний потенціал країни, ніж крупні інвестиції. Більш того, якщо Україна хоче утримувати порівняно хороший дослідницький потенціал, дослідницькі інститути повинні переорієнтовуватися на комерційну основу в своїй діяльності. Також, негативна тенденція – недстача високопрофесійних кадрів – повинна змінитися на позитивну. Крім того, в оцінці слід враховувати рівень розвитку інформаційних та коммунікаційних технологій. Україна ще відстає від більшості середніх показників по ЄС, що визначають готовність бізнес-мереж. Країні необхідно вирішити багато 187 завдань, для того, щоб повністю використовувати можливості, інформаційні та комп’ютерні технології (ІКТ), що надаються. Особливі зусилля потрібні для того, щоб підвищити рівень індивідуального використання ІКТ. Зокрема, цього можна добитися через зниження вартості ІКТ і поліпшення якості доступу до них. Для оцінки також використовується індекс конкурентоспроможсті туризму, представлений у звіті Всесвітнього економічного форуму 3 подорожів і туризму. Довга історія України як туристичного напряму і багата природна і культурна спадщина є очевидними сильними сторонами туристичної галузі. Проте, існує ряд перешкод, які гальмують зростання конкурентоспроможності туристичного сектора країни, які пов'язані з умовами, що надають недостатню стимулюючу дію на розвиток туризму. Зокрема, потрібне вдосконалення правової бази по захисту довкілля, а також оновлення транспортної і туристичної інфраструктури. Для визначення конкурентоспроможності показник ГІК використовують статичні і динамічні компоненти, що розкривають потенціал країни та її регіонів. Продуктивність країни визначає її здатність підтримувати високий рівень доходів. Проте, вона також є одним з основних чинників того, що визначає прибутковість від інвестицій, яка, у свою чергу пояснює потенціал економічного зростання. Питання про те, що визначає багатство нації, було одним з головних в економічних дослідженнях з моменту їх виникнення і істотно вплинуло на економічну політику. У XX ст. економісти неокласики говорили про важливість інвестицій в матеріальний капітал і інфраструктуру. Після цього послідкували інвестиції у фізичний капітал, особливо в країнах з перехідною економікою, які мали обмежений ефект на добробут цих країн. Пізніше до інвестицій у фізичний капітал додалися освіта і професійна підготовка. Ближче до кінця XX ст. були додані технологічний прогрес, макроекономічна стабільність, ефективне управління, верховенство права, прозорі і ефективно працюючі державні і громадські установи, орієнтування на ринкову 188 економіку і багато інших чинників. Вплив кожного з цих чинників на продуктивність ґрунтується на непорушних теоретичних основах і має економічний сенс; деякі підтверджуються емпірично. Також, багато економетрічних досліджень показують, що більшість з цих чинників повинні впливати одночасно для забезпечення економічного зростання країни. Враховуючи економічне і культурне різноманіття України, аналіз її конкурентоспроможності в цілому не може вважатися завершеним без порівняння показників у розрізі окремих регіонів. З точки зору економіки і культури Україна розділена на російсько-домінантний індустріальний Схід і україно-домінантні сільські Західні регіони. Україна пережила серйозний економічний спад, викликаний економічними і політичними перетвореннями в 1990-х роках, але наслідки цього спаду для окремих регіонів зважаючи на різну економічну структуру, неоднакові. Дніпропетровська і Запорізька області пережили цей період відносно добре з економічної точки зору, оскільки «радянські» галузі, переважно в металургійному і хімічному секторах, продовжували експортувати свою продукцію до СНД і інших сусідніх держав. Проте, ці галузі промисловості до цих пір не були реструктуризовані. Замість цього, маючи статус пріоритетних галузей, вони користуються різними перевагами, що полягають в багаточисельних податкових пільгах і, до недавнього часу, в постачаннях недорогих енергоресурсів. Іноземні інвестиції внесли вагомий вклад до процвітання Києва. Вуглевидобувні регіони, зокрема Донецька і Луганська області, випробували серйозні наслідки від трансформації країни, оскільки відповідно до міжнародних стандартів шахти були неефективними, і значною мірою субсидувалися і захищалися державою. У результаті шахти доводилося закривати. Якість місцевої влади, наряду з іншими чинниками, значною мірою вплинула на економічну результативність регіонів. Наприклад, АР Крим, чиї доходи від туризму могли б зробити її однією з найбагатших серед регіонів України, до цих пір залишається недорозвиненою. Одеська область, яка не має промислової бази, зважаючи на 189 , ... ..... ... ..... ... ..... 1 2 21 22 2 11 12 1 m m mn n n x x x x x x x x x проринкове муніципальне управління показала відносно кращі результати на початку першого десятиліття XXI ст. В даний час, як наслідок зростаючих цін на продукцію сільського господарства, ділова активність і інвестування в сільськогосподарських регіонах набирають обороти. Це могло б скоротити економічну диспропорцію між сільськими і більш індустріалізованими регіонами. Міра економічної нерівності між регіонами України знаходиться на середньому рівні, якщо порівнювати з іншими країнами. Визначити конкурентоспроможність регіонів України та оцінки їх потенціал за запропонованими економічним форумом складовими можна за допомогою методики В. Плюти [35]. Матриця характеризується певним рівнем показників, деякими елементами m, які описуються n ознаками. Вищевказану матрицю можна подати таким чином: де т - число регіонів; п - число показників; Хk - значення показника для одиниці –і-. Ознаки, включені в матрицю спостережень неоднорідні, оскільки розкривають різні особливості об'єктів і розрізняються одиницями вимірювання, тому їх слід стандартизувати: k ik k ik S x x Z = ( - ) причому ( )2 1 ; 1 = Σ = Σ - k ik k ik k x x m x S m x , (4.1) де ik Z - стандартне значення ознаки k для одиниці i; ik x - середнє арифметичне значення ознаки k; k S - стандартне відхилення ознаки k. Далі виникає необхідність розділення ознак у стандартизованій матриці 190 на стимулятори і дестимулятори. Ця процедура є основою для побудови еталону, що є точкою F0 з координатами 01, Z 02, Z ., 0n, Z де Z Z якщо S i rs r s = max( ), Î 0 , Z Z якщо S i rs r s = min( ), Ï 0 , де i - безліч стимуляторів; ik Z - стандартне значення ознаки S для одиниця i(k = 1,..., n) . Далі розраховують відстань Сi0 до еталонної точки розраховується за формулою ( )2 ( 1,..., ). 0 0 С Z Z i m k i ik S = Σ - = (4.2) Середнє арифметичне значення відстаней розраховується за формулою: ( ). 1 0 0 = Σ i C m С (4.3) Стандартне відхилення відстаней до еталонної крапки визначається по наступній формулі: ( ) . 1 2 1 0 0 0 Σ = = - m i i C C m S (4.4) Відстань до еталонної точки обчислюють з урахуванням відхилень за формулою: 0 0 0 С = С + 2S . (4.5) Значення інтегрального показника оцінки рівня конкурентоспромож- ності регіону Д* i знаходять за формулою: Д *і = Сіо /Со . (4.6) Знаходять значення модифікованого показника оцінки рівня конкурентоспроможності регіону Дi за формулою: Ді = 1-Д* i . (4.7) Інтегральний показник конкурентоспроможності регіону– величина 191 позитивна і наближається до 1. Це інтерпретується таким чином: регіон має тим більший рівень конкурентоспроможності, чим більш наближене значення показника до одиниці. Таким чином, даний спосіб визначення конкурентоспроможності регіону є об'єктивнішим, оскільки у визначенні показника використовується більша кількість показників, які відображають потенціал розвитку кожного окремого регіону. Науковий підхід до дослідження ресурсного потенціалу регіону передбачає необхідність обґрунтування його теоретичної моделі, що має не тільки найбільш повно відображати даний об’єкт, а й бути інструментом його поглибленого вивчення. У наукових дослідженнях щодо ресурсного потенціалу регіону найчастіше використовують терміни «економічний потенціал», «соціально-економічний потенціал», «ресурсний потенціал», «інтегральний потенціал». При цьому найчастіше вживають поняття «економічний потенціал». Поняття «потенціал» походить від латинського слова potentia, тобто сила, можливість. Зокрема „Економічна енциклопедія” давала таке визначення економічного потенціалу: «...під економічним потенціалом розуміють сукупну здатність галузей народного господарства виробляти промислову, сільськогосподарську продукцію, здійснювати капітальне будівництво, перевозити вантажі, надавати послуги населенню тощо» [78]. Основними елементами економічного потенціалу визначалися трудові ресурси, якість їхньої підготовки, обсяг виробничих потужностей промисловості і будівельних організацій, виробничі можливості сільського і лісового господарства, довжина транспортних магістралей і наявність транспортних засобів, розвиток галузей невиробничої сфери, досягнення науки і техніки, ресурси розвіданих корисних копалин. Надалі поняття «економічний потенціал» було розширено, до його складу зараховували «сучасну систему машин і інші знаряддя праці, весь науковий і виробничий арсенал, розвідані та ті, що добуваються, запаси сировини і енергії, трудові ресурси і виробничий досвід» [78]. З посиленням 192 соціальних аспектів в економічних дослідженнях, наголошені на необхідності якомога повнішого задоволення матеріальних і духовних потреб людини як головної мети економічної діяльності в науковій літературі почали вживати термін «соціально-економічний потенціал». Його сутність визначали як спроможність забезпечувати прогрес у розвитку продуктивних сил, виробничих відносин і суспільства в цілому. У сучасних дослідженнях під економічним (або соціально-економічним) потенціалом _______регіону розглядають сукупність усіх матеріальних і нематеріальних ресурсів, які беруть участь у процесах відтворення просторового середовища регіону. Соціально-економічний потенціал регіону визначають як «сукупність елементів національного багатства, які задіяні в регіональному відтворювальному процесі. У ньому закладені можливості й перспективи розвитку регіону. Важливе значення відіграє також і процес розширеного відтворення елементів потенціалу» [82]. Соціально-економічний потенціал містить природні, економічні та соціальні складові й передбачає не тільки кількісну, а й якісну оцінку цих елементів. У словнику-довіднику «Регіональна економіка» подане таке визначення: «Економічний потенціал регіону – сукупна здатність галузей народного господарства регіону виробляти продукцію, здійснювати капітальне будівництво, перевезення вантажів, надавати необхідні послуги населенню. Визначається досягненнями науки і техніки, обсягом виробничих потужностей, наявністю транспортних засобів, економічно активного населення, якістю їхньої професійної підготовки, ступенем розвитку галузей сфери обслуговування населення та ін. Формує необхідні умови для експортного потенціалу регіону. Економічний потенціал оцінюється при опрацюванні регіональної стратегії розвитку обсягами, структурою, рівнем використання, ступенем зношеності основних фондів, розгалуженістю виробничої бази, наявністю наукоємних інвестиційно- спроможних галузей і підприємств, здатних до реалізації інноваційної моделі економічного зростання, ступенем кваліфікації трудових ресурсів, потужністю, технічним 193 станом та щільністю інженерно-транспортної інфраструктури. Оцінка трудового потенціалу включає визначення існуючої та прогнозованої кількості трудових ресурсів, їх зайнятості й стану на ринку праці (рівень безробіття)» [83]. Крім того, автори даного словника-довідника пропонують також використовувати термін інтегральний потенціал регіону. На їхню думку, інтегральний потенціал території (регіону) - поняття, що поєднує всі ресурси території (природні, трудові, виробничі, наукові, інтелектуальні, інформаційні тощо) і саму територію як поле взаємодії суспільно-природних компонентів, включаючи її транспортно-географічне положення. Інтегральний потенціал регіону об’єднує природно-ресурсний, виробничо- технічний, демографічний, фінансовий, науково-технічний, інтелектуальний, інформаційний тощо потенціали, а також власне територію з певним типом її організації. Аналіз інтегрального потенціалу території має сприяти обґрунтуванню збалансованості економічних, соціальних і екологічних аспектів його розвитку. Співставлення інтегрального потенціалу, що використовується сьогодні й може використовуватись в перспективі, важливе при розробці регіональних цільових програм. Наведене вище поняття найповніше відображає сучасну структуру ресурсів розвитку території. Для визначення наявних і потенційних можливостей (джерел) розвитку регіону пропанується застосовувати термін ресурсний потенціал регіону» як такий, що найбільш повно відображає цільову функцію даного поняття, акцентує увагу на ресурсах як основі забезпечення розвитку регіону. Ресурсний потенціал регіону є основною базою формування механізму реалізації його економічних інтересів. Головними інтегрованими складовими ресурсного потенціалу є потенціали: виробничий, природно-ресурсний, людський, фінансовий. Кожен з них у свою чергу має кілька складових. Тепер виділяються інформаційні та інституційні компоненти ресурсного потенціалу, яким важко надати кількісну (а подекуди й якісну) оцінку, проте значення яких за умови запровадження інноваційної моделі розвитку регіонів постійно зростатиме.
|