|
Чітке й однозначне розуміння стратегії дозволяє з більшою вірогідністю визначити алгоритм поведінки підприємства для досягнення поставлених цілей. Тому на перший план виходить питання визначення сутності поняття стратегії. Стратегія являє собою модель поведінки підприємства на певному етапі його життєвого циклу або стратегічної господарюючої одиниці (СГО), в тому числі за окремими діловими процесами, що направлені на досягнення 27 поставленої мети при визначеному обсязі ресурсів та умов зовнішнього середовище, що склалися. Подібне розуміння стратегії дозволяє виділити основні параметри, які повинні бути прийняті до уваги в процесі розробки стратегії підприємства. Крім того, стратегії підприємства можуть розроблятися як на корпоративному рівні, на рівні СГО, так і по окремих ділових процесах СГО. Будь яка стратегія повинна чітко співвідноситися з цілями підприємства і базуватися на тих ресурсах, якими володіє або в змозі залучити підприємство. Ключову роль при розробці стратегії відіграє зовнішнє середовище підприємства, ступіть його динамічності й мінливості. Таке трактування дозволяє більш детально підійти до питання
класифікації стратегій підприємства. У загальному вигляді під класифікацією розуміється розділення сукупності об’єктів, що розглядаються, чи явищ на однорідні групи або віднесення кожної з існуючих множин об’єктів до одного з раніше відомих класів. Класифікація стратегій створена для полегшення вибору стратегії окремого підприємства. Тобто той чи інший клас стратегій має виявити алгоритм поведінки підприємства в ситуації, що склалася. Це дозволяє скоротити витрати на планування і впровадження стратегії, адаптуючи запропонований алгоритм до внутрішніх особливостей підприємства. Будь-яка стратегія підприємства розробляється під певні цілі, саме різноманітність цілей визначає широку типологію стратегій. Однак відомі класифікації стратегій спираються скоріше навіть не на цілі підприємств, а на їх діяльність в окремій сфері економічних відносин, що пов’язано з унікальністю підприємств як за набором ресурсів, так і за варіантами обраних управлінських рішень. Таким чином, необхідна розробка такої класифікації стратегії, яка б могла визначити належність стратегії підприємства до одного класу з урахуванням стану його основних параметрів, які будуть задаватися за допомогою мети, зовнішнього й 28 внутрішнього _______середовища підприємства, ресурсів, які є в його розпорядженні. Керуючись основними вимогами до класифікації стратегій виділимо базові класифікаційні ознаки стратегії: - динаміка цільових параметрів моделі поведінки підприємства; - рівень прийняття стратегічних рішень; - пріоритетний тип керування системою; - походження, логіка розвитку й реакція на зміни зовнішнього середовища; - ступінь ризикованості стратегії; - основополагаючий тип ресурсів, які необхідні для реалізації стратегії; - часовий інтервал стратегічного планування. Для класифікації стратегії спираються на наступні положення: 1) подання стратегії у вигляді системи дозволить здійснити їх класифікацію відносно властивостей і ознак елементів в рамках системного підходу; 2) взаємозв’язок між цілями і стратегіями підприємства дозволяє класифікувати стратегії за цільовими областями; 3) зв’язок між внутрішнім оточенням підприємства і стратегією його поведінки дає можливість класифікувати стратегії за здатністю підприємства прилаштовуватися до змін зовнішнього середовища, які призводять до внутрішніх змін і вибору моделі поведінки підприємства в цілому. Залежно від динаміки цільових параметрів моделі поведінки підприємства всі стратегії можна розділити на наступні види: *стратегії розвитку; * стратегії функціонування (підтримки досягнутого рівня). 29 1) Стратегія розвитку: * амбіційна стратегія – намагання вийти за межі наявного і реалізувати абстрактні, принципові можливості. Стратегія заснована на поразці й реалізації цілей утопічного типу – зразків дійсності, в яких існуючі протиріччя представляються вирішеними; * утилітарна стратегія – намагання реалізувати безпосередні, готові до втілення можливості. 2) Стратегія функціонування: * стримана стратегія – намагання укріпити і стабілізувати існуючі положення, зробити їх керованими і регульованими; * зважена стратегія – це перехід до різних способів планування і реалізації планів в залежності від ситуації і актуальності рішення завдання забезпечення поступового розвитку. Відповідно до рівня прийняття стратегічних рішень всі стратегії підприємства можна розділити на три групи: корпоративна стратегія; ділова стратегія; стратегія вдосконалення ділових процесів. Корпоративна стратегія являє собою модель поведінки підприємства в цілому, встановлює порядок розподілу ресурсів між різними напрямками бізнесу. Корпоративна стратегія розробляється у рамках холдінгу, що об’єднує декілька напрямів бізнесу. В економічній літературі також можна зустріти інші назви даної стратегії (загальна, загальнофірмова, портфельна). Сутність корпоративної стратегії полягає в досягненні синергізму за рахунок включення в портфель підприємства різних напрямів бізнесу. Корпоративна стратегія може бути реалізована на основі інтегрованого й диверсифікованого зростання (рис.1.4) [11,15]. 30 Рис. 1.4 – Класифікація стратегій за рівнем прийняття стратегічних рішень Так, наприклад, група „Е-4” об’єднує широкий спектр підприємств, в числі яких інформаційні, збутові, енергоремонтні (централізовані або конгломеративна диверсифікація залежно від специфіки базового бізнесу). Встановлення алюмінієвим комбінатом контролю над гідроелектростанцією здійснюється в рамках стратегії вертикальної інтеграції назад, вугледобувними підприємствами над енергогенеруючими – в рамках стратегії вертикальної інтеграції вперед. Стратегія підприємства Класифікаційна ознака: рівень прийняття стратегічних рішень КОРПОРАТИВНА ДІЛОВА ДОСКОНАЛЕННЯ ДІЛОВИХ ПРОЦЕСІВ Інтегроване зростання Вертикальної інтеграції „вперед” Вертикальної інтеграції „назад” Диверсифіковане зростання Централізованої диверсифікації Горизонтальної диверсифікації Конгломеративної диверсифікації Лідерство за витратами Широкої диференціації Оптимальних витрат Фокусування на низьких витратах Сфокусована диференціація Маркетинга Фінансового забезпечення Кадрового забезпечення Матеріально-технічного забезпечення Наукових досліджень та розробок Ремонтного обслуговування Виробничої діяльності 31 Ділова _______стратегія визначає, за допомогою яких дій, ресурсів, конкурентних переваг підприємство має наміри добитися успіху в рамках визначеного напряму бізнесу. В межах ділової стратегії, стратегії підприємств по відношенню до елементів „існуючі конкуренти”, „потенційні конкуренти”, „товари субститути” розширеної кібернетичної схеми управління можна охарактеризувати як типові стратегії конкуренції, що дозволяють добитися конкурентних переваг у визначеній бізнес-області. До числа вказаних стратегій можна віднести наступні: - лідерство за витратами: передбачає зниження повних витрат виробництва товарів та послуг, що заохочує більшу кількість покупців; - широкої диференціація: направлена на надання товару різноманітних специфічних властивостей, з одного боку, відрізняючи їх товари від товарів конкурентів, з іншого – відповідаючи потребам покупців, що сприяє залученню останніх. - оптимальних витрат: дає можливість покупцям отримати за свої гроші більшу цінність за рахунок співвідношення низьких витрат і широкої диференціації; - сфокусована стратегія низьких витрат застосовується для визначеного вузького кола цільових споживачів з особливими вимогами до ціни реалізації; - сфокусована стратегія диференціації орієнтована на окремі сегменти ринку, де пропонуються товари, що відповідають смакам і бажанням споживачів [60]. У тому випадку, коли мова йде про недиверсифіковане підприємство, корпоративна і ділова стратегії співпадають. У сучасності все більш популярним стає процесний підхід до управління. Більшість прогресивних управлінських систем, такі як система менеджменту якості, система збалансованих показників [43], засновані на 32 використанні процесного підходу. Виходячи із загальної тенденції, третім видом стратегії виділяють стратегії вдосконалення ділових процесів. Процеси підприємства можна розділити на основні (процеси життєвого циклу за термінологією ISO 9000 – міжнапрдною організацією із стандартизації) й забезпечуючі. До основних процесів підприємства відносяться процеси, які створюють додаткову цінність для кінцевого споживача. Забезпечуючі процеси підтримують роботоздатною всю систему, створюють додаткову вартість. До числа таких процесів можна віднести маркетингові дослідження, забезпечення підприємств усіма видами ресурсів (фінансових, матеріальних, інформаційних, людських), проведення НДДКР. Процесне пропрацювання стратегії як альтернатива функціональному підходу дозволяє нивілювати всі недоліки останнього. Багато дослідників, продовжуючи напрацювання А.А. Томпсона, виділяють ще один вид стратегії в рамках даного критерію – операційні. Ці стратегії відносяться скоріше до планів та завдань, оскільки являють собою вже строго визначений для виконавців набір дій. Класифікація стратегій за переважним типом управління на підприємстві засновується на сукупності елементів „управлінська підсистема” – „мета” – „обурення” – „зворотній зв’язок” кібернетичної схеми управління і передбачає наявність наступних видів стратегій [25]: - стабілізації: дотримання керованих величин наближених до стандартизованих значень, незважаючи на зміни зовнішнього середовища (прагнення стримувати дебіторську й кредиторську заборгованість, плинність кадрів близько деяких стандартизованих значень); - стеження: дотримання відповідності поточного стану керованого значення необхідному рівню в поточний момент часу (управління парком генеруючого обладнання, введення в експлуатацію, ремонти, модернізація, реконструкція, консервація) залежно від прогнозів споживання); 33 - програмного управління: досягнення заданих значень керованих величин, що змінюються в часі відомим чином (впровадження системи конкурсних закупок в рамках стратегії матеріально- технічного забезпечення, що направлена на мінімізацію витрат); - оптимального управління: виконання заданих умов у вигляді екстремумів деяких функцій від параметрів системи (система наставництва в рамках стратегії управління персоналом, внутрішньо-стаціонарний розподіл навантаження). Класифікація стратегій за походженням, логікою розвитку підприємства та реакції на зміни зовнішнього середовища здійснюється на основі „обурень”, що викликані діями п’яти конкурентних сил, специфіки „управлінської підсистеми” та „зворотнього зв’язку”, за яким відстежуються відхилення отриманих результатів від запланованих. Вказаний критерій передбачає виділення наступних видів стратегій: планову; підприємницьку; засновану на досвіді [31]. Планова модель відповідає стратегіям, що формуються в результаті зваженого, повністю усвідомленого й контрольованого розумового процесу. Стратегія в цьому випадку виступає результатом планування, причому результатом, стандартизованим за своїми характеристиками і передбачаючими централізацію її виконавцем. На сайтах багатьох підприємств за останні 2-5 років з’явилися місії, стратегічні цілі, формалізовані стратегії, розроблені спеціальними проектними групами й зорієнтовані на окремих виконавців. Такий тип стратегій називається плановим. Модель підприємницького типу визначає стратегію, що формується лідером-підприємцем на базі його персонального бачення ситуації, тенденції її розвитку. Така стратегія часто виникає напівосознано, що однак не заважає приймати в її розвитку зважених рішень, розробляти детальні плани, здійснювати чіткі дії. Разом з тим недостатня усвідомленість виникнення і 34 формування стратегії часто провокує непорозуміння в колективі, стан недовіри, нервозність. Модель навчання на досвіді характеризує адаптивні (реактивні) стратегії. Подібні стратегії формуються поетапно, циклічно, при домінуючій дії імпульсів ззовні, з боку навколишнього маркетингового середовища, отриманих безпосередньо в ході ринкової активності. Стратегія, так би мовити, „виліплюється” особою, яка її розробляє, яка повинна бути достатньо чуйною до сигналів середовища й гнучко змінювати обрану лінію поведінки. У такому випадку стратегія може формуватися як спонтанно, так і керовано, однак рівень контролю при цьому порівняно невисокий, втручання здійснюється лише під впливом необхідності, а прогнози ринкової кон’юнктури не розробляються. У сучасній вітчизняній ситуації, коли характерні риси й правила гри на формованому ринку змінюються з калейдоскопічною швидкістю, важко передбачувані й суперечливі, за такою моделлю стратегії змушена працювати більшість сучасних підприємств, що існують на ринку. Орієнтуючись на ступінь ризикованості, що закладена в основу елемента „управлінська підсистема” кібернетичної схеми управління, стратегії підприємства можна розділити на високоризиковані, з помірним рівнем ризику й умовно-безризикові. При цьому ризик, що входить до елемента „управлінська підсистема”, включає в себе наступні компоненти: ризик особи, яка приймає рішення, ризик, що закладений у власне стратегію та ризик від елемента „обурення”. Таким чином, в елемент „управлінська підсистема” закладені ризики, моделі, зміни та спостереження. В якості шкали для зміни ступеня ризику в цьому разі логічно запропонувати або вірогідність досягнення поставлених цілей, або ступінь ризику, що розрахований на основі експертних оцінок. Класифікація за переважним типом використаних ресурсів відноситься до елементів кібернетичної схеми „виконуючі органи” й „вхідний зв’язок”. Ця класифікаційна ознака виходить з того, що досягти 35 поставленої мети можна різними шляхами. Кожен з альтернативних варіантів стратегії потребує різних витрат ресурсів. Звичайно, в процесі реалізації стратегії використовуються всі види ресурсів, але при цьому можливо виділити переважаючий ресурс. Підприємство вибирає з альтернативних варіантів реалізації стратегії той, що для неї є найбільш переважним (типовий приклад оптимізаційного завдання). По суті, класифікація побудована на переважному використанні в ході реалізації стратегії визначених ресурсів, що передбачають виділення наступних видів стратегії з переважним використанням матеріальних, фінансових, людських (що засновані на ключових компетенціях) та інформаційних ресурсів. У сучасній вітчизняній практиці широко розповсюдженим явищем є один з видів ресурсів вказувати адміністративний ресурс. Тому стратегії, засновані на переважному використанні адміністративного ресурсу, можна розглядати в якості самостійного виду стратегій. Часовий інтервал стратегічного планування може розглядатися як самостійний критерій класифікацій стратегій. Відповідності до даної ознаки можна виділити стратегії коротко-, середньо- й довгострокові. У визначеному ступені часовий інтервал стратегічного планування задається цілями підприємства. Більшість дослідників, говорячи про різночасність стратегій, називають чіткі часові рамки вказаних видів стратегій (до року, від року до 5 років, від 5 до 15 років). Але це визначення не завжди коректне, оскільки для різних сфер економіки строки стратегічного планування будуть істотно відрізнятися. Вважається, що віднесення стратегії в рамках цієї ознаки до того чи іншого виду буде визначатися життєвим циклом товару, роботи і послуги, який пропонує підприємство споживачам.
|