|
Стратегічне управління базується на вивченні відносин, які можна охарактеризувати за допомогою системи «середовище-підприємство». Більшість серед існуючих сьогодні концепцій управління розглядають підприємство як відкриту систему, яка постійно взаємодіє з окремими елементами зовнішнього середовища: іншими організаціями, банками, організаціями, які належать до соціально-політичних та економічних інституцій держави, місцевих органів тощо і дає змогу організаціям підтримувати більш-менш стійке становище, виживати в умовах, що постійно змінюються. Концепції існування та розвитку підприємств у зовнішньому середовищі використовують різні підходи й моделі, сформовані на базі різних теорій управління. Ще на початку XX ст. у перших працях з менеджменту зазначалось, що планування є інструментом, який допомагає у прийнятті управлінських рішень. Його мета - забезпечення нововведень та змін в достатньому обсязі, щоб адекватно реагувати на зміни в зовнішньому середовищі. Планування - необхідна передумова успішної реалізації будь-якого ділового починання підприємства. Як загальна функція управління, планування є процесом підготовки на перспективу рішень про те, що, ким, як, коли повинно бути зроблено. Залежно від розвитку ринку комерційній діяльності фірм відповідає певна теорія управління підприємством. Товарна орієнтація ринку характеризується прагненням до покращення якості товарів без серйозного врахування потреб, смаків, бажань покупців. Теорією управління підприємством за таких умов є бюджетний контроль, що 8 базується на внесенні поправок в обсяг і структуру доходів - витрат виробництва й збуту залежно від поточної ситуації на ринку. В основі концепції бюджетного контролю лежить уявлення про загальну незмінність основних умов і закономірностей на ринку. Коректування діяльності здійснюється лише час від часу, якщо назріла необхідність. Збутова орієнтація характеризується забезпеченням максимізації збуту за допомогою реклами та інших методів впливу на покупця з метою примусити його здійснити покупку. При такій орієнтації використовується довгострокове планування, що ґрунтується на уявленні про можливість прогнозувати забезпечення довгострокового приросту основних показників діяльності підприємства. Процес планування передбачав визначення довгострокових змін обсягу продаж, рівня витрат, продуктивності праці та інших показників згідно з набутим досвідом та існуючими тенденціями, що зберігатимуться досить тривалий час. Довгострокове планування пристосовує виробничу діяльність до змін на ринку, які мають відбитися на комерційній активності підприємства на найближчі 2-10 років. Ринкова орієнтація діяльності підприємства передбачає відбір товарів найвищої якості, що користуються найбільшим попитом і забезпечують максимум продаж саме цих товарів. У таких випадках використовується стратегічне планування. Стратегічне планування вносить суттєві корективи в методи управління, відкидаючи можливість керування діяльністю підприємства виходячи з екстраполяції минулих тенденцій. Виникає необхідність вносити стратегічні корективи в поставлені завдання згідно зі змінами на ринку, аж до можливості прогнозування виходу на ринок інших товарів. Ця управлінська концепція робить акцент на умови ринку, особливо на умови конкуренції та збуту як на критерій управління. Ця концепція вже наближається до маркетингу, але в ній ринкові умови враховуються лише як фактори випадкових відхилень від виробленої стратегії, а стратегічний план 9 прилаштовується до таких змін, але не передбачає заходів, що спроможні активно впливати на ситуацію ринку. Періодичне коригування запланованої стратегії не може вирішити завдання відповідно до умов ринку виробничо-збутової діяльності підприємств. Провідні сучасні підприємства використовують систему стратегічного управління, яка лежить в основі концепції маркетингу. Маркетинг розуміють як цілісну систему організації та управління діяльністю підприємством, яка забезпечує максимальний збут її продукції, досягнення значної активності виробничої діяльності й розширення ролі ринку. Основна мета маркетингу конкретного підприємства - забезпечення максимальної рентабельності її функціонування, що може бути досягнуто тільки в разі відповідності продукції підприємств ринковим вимогам. Залежно від умов комерційної діяльності кожне підприємство використовує відповідну теорію управління. Найпрогресивнішою є теорія стратегічного управління. Світова практика бізнесу показує, що більшість підприємств, які досягли значних результатів у бізнесі, завдячує саме впровадженню системи стратегічного управління. Будь-яка модель управління підприємством базується на відповідній концепції. Концепція управління – це система ідей, принципів, уявлень, що зумовлюють мету функціонування підприємства, механізми взаємодії суб'єкта та об'єкта управління, характер взаємовідносин між окремими ланками його внутрішньої структури, а також необхідний ступінь урахування впливу зовнішнього середовища на розвиток підприємства. Згідно з концепцією стратегічного управління аналіз зовнішнього й внутрішнього середовища - необхідний елемент визначення місії та цілей підприємства. Стратегії в цьому випадку виступають як інструменти досягнення цілей, а для успішної реалізації обраного стратегічного набору необхідно, щоб підприємства функціонували відповідно до вибраної концепції управління. 10 Стратегічне управління - це реалізація концепції, в якій поєднуються цільовий та інтегральний підходи до діяльності підприємства, що дає можливість встановлювати цілі розвитку, порівнювати їх з наявними можливостями (потенціалом) підприємств та приводити їх у відповідність шляхом розробки та реалізації системи стратегій («стратегічного набору»). Концепція стратегічного управління лежить в основі стратегічного мислення і знаходить вираження у характерних рисах її застосування . Характерні риси системи стратегічного управління певного підприємства залежать від взаємодії таких чинників: - галузевої приналежності; - розмірів підприємства (залежно від галузевих особливостей); - типу виробництва, рівня спеціалізації, концентрації та кооперації; - характерних рис виробничого потенціалу; - наявності (відсутності) науково-технічного потенціалу; - рівня управління; - рівня кваліфікації персоналу тощо. Різні підходи до побудови системи стратегічного управління потребують чіткого уявлення про переваги цього явища в діяльності окремих підприємств. Апологет стратегічної думки І. Ансофф [2,3,4], наприклад, розглядає такі варіанти побудови стратегічного управління: «управління за допомогою вибору стратегічних позицій», «управління ранжируванням стратегічних завдань», «управління на основі врахування «слабких сигналів», «управління в умовах стратегічних несподіванок». Реалізація концепції стратегічного управління підприємством можлива лише тоді, коли воно є стратегічно орієнтованим. Стратегічно орієнтоване підприємство - це таке підприємство, в якому персонал має стратегічне мислення, застосовується система стратегічного планування, що дає змогу розробляти й використовувати інтегровану систему стратегічних планів, і поточна, повсякденна діяльність підпорядкована досягненню поставлених стратегічних цілей. 11 До переваг стратегічно орієнтованих підприємств відносять: - зменшення до мінімуму негативних наслідків змін, що відбуваються, а також факторів «невизначеності майбутнього»; - можливість враховувати об'єктивні (зовнішні й внутрішні) фактори, що формують зміни, зосередитись на вивченні цих факторів; сформувати відповідні інформаційні банки; - можливість отримати необхідну базу для прийняття стратегічних і тактичних рішень; - полегшити роботу із забезпечення довго- та короткострокової ефективності та прибутковості; - можливість зробити підприємство більш керованим, оскільки за наявності системи стратегічних планів є змога порівнювати досягнуті результати з поставленими цілями, конкретизованими у вигляді планових завдань; - можливість встановлення системи стимулювання для розвитку гнучкості й пристосованості підприємств та окремих його підсистем до змін; - забезпечення динамічності змін через прискорення практичних дій щодо реалізації стратегічних планів на основі відповідної системи регулювання, контролю та аналізу; - створення виробничого потенціалу й системи зовнішніх зв'язків, що є сприйнятливими до змін і дають можливість досягти майбутніх цілей. Реалізація зазначених принципів дає змогу побудувати обґрунтовану послідовність дій щодо реалізації концепції та формування системи стратегічного управління. Вітчизняним підприємствам в останні кілька років критичну ситуацію створюють динаміка ринку, що важко прогнозується, безліч нових директивних рішень і законодавчих актів, послаблення внутрішніх ресурсів і зростання агресивності зовнішнього середовища, особливо у фінансовій сфері. В зв’язку з цти велике значення відводиться вдалому застосовуванню в практиці підприємств ідей і технологій стратегічного управління розвитком. 12 В умовах сучасної ринкової економіки і внутрішнього і зовнішнього середовища функціонування, що постійно змінюється, все складніше стає спрогнозувати результат діяльності. Стратегічне управління з'являється саме у відповідь на зростання динамізму зовнішнього середовища. Згідно з теорією І. Ансоффа в розвитку стратегічного управління можна виділити три етапи [2,3,4]: 1 етап: в кінці XIX ст. відбувається науково-технічна і промислова революція, що дає поштовх настанню епохи масового виробництва, а починаючи з 20-х років. XX ст. з'являється таке поняття, як «конкуренція». У цей період відбувається маса наукових відкриттів, унаслідок чого бурхливо розвивається промисловість, розширюється номенклатура продукції, здійснюється процес «захоплення» ринків збуту. Стає вигідним виробляти все, оскільки на ринку бракує споживчих товарів різних видів. У таких умовах стратегічне управління обмежене сферою виробництва нових продуктів. 2 етап: етап масового збуту продукції - 20-50-ті роки XX ст. У цей період ринок поступово насищається, і, як наслідок, виникає конкуренція, в результаті якої з'являється концепція маркетингу, або концепція збуту товару. Стратегічне управління не отримує ще належного розвитку. 3 етап: 60-ті роки XX ст. – початок XXI ст. – постіндустріальна епоха розвитку, в якій не простежуються закономірності попередніх періодів. У цей час у підприємств, окрім отримання прибутку виникають ще інші цінності. У Цей етап характеризується інтенсифікацією і диверсифікацією виробництва, розвитком і інтеграцією міжнародних економічних відносин, боротьбою за світовий ринок збуту, розширенням інформаційного простору. У цей період змінюються вимоги до якості продукції, гостро постають екологічні проблеми і проблеми утилізації шкідливих відходів виробництва, відбувається бурхливий індустріальний розвиток країн Азіатсько- тихоокеанського регіону. 13 Високі темпи розвитку виробництва і світової цивілізації привели до проблем багатоваріантності розвитку корпоративної економіки. Все це змістило акцент в управлінні на прогнозування майбутнього розвитку і призвело до появи стратегічного управління. За останніх 60 років поняття стратегії зазнало багато змін, теорія стратегічного менеджменту не стоїть на місці, з'являються нові підходи до розробки стратегії, наближаючи до сьогодення суть її визначення. І. Ансофф [2] вважає, що стратегічне управління – це процес ухвалення і здійснення стратегічних рішень, центральною ланкою якого є стратегічний вибір, заснований на зіставленні власного ресурсного потенціалу підприємства з можливостями і загрозами зовнішнього оточення, в якому воно діє. Стратегію можна розглядати як основну сполучну ланку між тим часом, що підприємство або галузь хоче досягти – його цілями, і лінією поведінки, вибраною для досягнення цих цілей. А.А.Томпсон і А.Дж. Стрікленд [61]. Вони розуміли під стратегією управлінський план, направлений на зміцнення позицій підприємства на ринку, задоволення потреб клієнтів і досягнення певних результатів діяльності; образ дій, якому повинен слідувати керівник для досягнення стратегічних цілей. Не володіючи стратегією, вважали учені, керівник не має продуманого курсу руху і програми дій для досягнення бажаних результатів. Крім того, учені розглядали стратегію, як динамічний процес, в якому немає нічого остаточного, – всі раніше зроблені дії є об'єктами внесення виправлень в тих випадках, коли змінюються умови навколишнього середовища або виникають нові ідеї. На думку Д.Кемпбела [28] стратегія є визначення основних довгострокових цілей і завдань підприємства, ухвалення курсу дій і розміщення ресурсів, необхідних для виконання цих цілей. Формування основних довгострокових цілей має відношення до концепції логічно послідовних і досяжних стратегічних цілей. Ухвалення курсу дій відноситься до дій, направлених на досягнення заздалегідь поставлених цілей. 14 Розміщення ресурсів пов'язане з можливими витратами, які необхідні для досягнення поставлених цілей. Якщо дії не підтримуються відповідними ресурсами, тоді мета не буде досягнута. На думку Г. Мінцберга [31,32] термін «стратегія» трактується неоднозначно і включає: - план – поняття, яке вживається, коли говорять про стратегію, під яким розуміється заздалегідь намічені дії, хід яких контролюється від початку до кінця. План може включати різні графіки злиття, планування фінансування, зміни у сфері людських ресурсів і т. д.; - прийом або тактичний хід, що означає короткострокову стратегію, яка характеризується дуже обмеженими цілями і, в разі потреби, може бути змінена. Г. Мінцберг описує прийом, тобто тактичний хід як «маневр з метою переграти свого супротивника або конкурента». Він відзначає, що деякі підприємства можуть заявити про зниження ціни на свою продукцію, не збираючись насправді робити це. Стратегія поведінкової моделі – це стратегія зміни шляхом проходження прийнятої форми поведінки. На відміну від планів і практичних прийомів, поведінкові моделі виявляються як результат послідовної поведінки. Подібні моделі поведінки часто є неусвідомленими, тобто спонтанними. Якщо ж вони виявляються вдалими, то послідовна поведінка спонтанно привела до успіху. Позиційна стратегія доречна в тому випадку, коли для підприємства визначена його позиція по відношенню до конкурентів або його позиція на ринку (наприклад, по відношенню до покупців). Іншими словами, підприємство бажає добитися певної позиції або захистити її. О.С. Віханський [11] відзначає, що до 70-х років ХХ ст. суттєво змінився зміст стратегічного вибору. На зміну фіксації планів виробництва на довгострокову перспективу приходить вибір, що стосується того, в якому бізнесі знаходиться рішення з приводу того, що робити з тим підприємством, 15 яке було успішним, але може втратити свою привабливість унаслідок зміни споживчих пріоритетів. З 80-х років ХХ ст. знову міняється підхід до формування стратегії, що викликане реагуванням на умови зовнішнього середовища. У той час стратегія зводилася до вибору управлінських рішень щодо поведінки підприємства у нинішній момент, який при цьому одночасно розглядається і як початок майбутнього. У цей час У. Кінг і Д. Кліланд відзначали, що «стратегія – ефективна ділова концепція (концепція бізнесу), доповнена набором реальних дій, які здатні привести цю ділову концепцію до досягнення реальної конкурентної переваги, здатної зберігатися тривалий час» [24]. На думку В.С. Соловйова [44], в реальній дійсності стратегічний менеджмент як корпоративний перспективний цілеспрямований розвиток окремих виробничих підприємств, існував в Америці ще з кінця XIX ст. Приклад тому – розвиток нафтових монополій, автомобільних, телефонних та інших корпорацій.
New Year 2012
Інша справа – відносно стратегічного управління економічних систем держав і транснаціональних монополій. Наприклад, Японія та інші країни азіатського і тихоокеанського регіонів без стратегічного управління на рівні державної політики не змогли б досягти колосальних успіхів за відносно невеликий проміжок часу. Зовсім інша картина відносно стратегічного управління в нашій країні. У зв'язку із змінами в соціально-політичній і економічній системі України проблеми стратегічного корпоративного управління постали тут з особливою гостротою, оскільки за відсутності державної стратегічної політики у всіх сферах життя суспільства, включаючи економіку, всі галузі опинилися перед проблемою самостійного виживання. Складність вирішення вказаних проблем обумовлюється перш за все, надзвичайно високим рівнем нестабільності й невизначеності розвитку держави. У даний час у вітчизняній практиці основні напрями побудови теорії корпоративного стратегічного 16 управління, як правило, обмежуються інтерпретацією американського досвіду. Теорія стратегічного менеджменту вивчає не тільки універсальні узагальнення, але й диференційовані закономірності адаптації підприємств до різних станів загального і ділового оточення. Виникнення стратегічного менеджменту не означає повної відмови від систем управління перспективним розвитком, що передували йому (широко використовуваному до виникнення стратегічного менеджменту і пануючому при системі планової організації економіки). Стратегічне управління цілком «спадкове» у вказаному відношенні і зберегло основні досягнення «попередників». У свою чергу, не всі нові ідеї і підходи виправдали себе на практиці, й відбір, отже, продовжується. Таким чином, стратегічне управління розглядається як управління, здатне оперативно реагувати на умови зовнішнього і внутрішнього середовища функціонування, що змінюються. При цьому важливе значення приділяється також людському аспекту, оскільки саме люди розробляють управлінські рішення. Підприємство або група підприємств, на якому стратегічне мислення є основою, принциповою установкою в діяльності персоналу підприємства, перш за все вищого керівництва; де існує (формується) система стратегічного управління, застосовується раціональний процес стратегічного планування, який дає змогу розробляти й використовувати інтегровану систему стратегічних планів; поточна, щоденна діяльність підпорядкована досягненню стратегічних орієнтирів, називається стратегічно орієнтованим підприємством. Узагальнюючи розглянуті думки вчених, можна визначити стратегію, як динамічну систему управлінських рішень, направлену на досягнення пріоритетних цілей в довгостроковій перспективі й здатну оперативно реагувати на зміни зовнішніх і внутрішніх чинників, що формують політику, яка діє. 17 На рис. 1.1 наведені порівняльні схеми розвитку вітчизняного і зарубіжного становлення теорії стратегічного управління. Рис. 1.1 – Становлення стратегічного управління у вітчизняній і зарубіжній науці й практиці Розглядаючи і узагальнюючи теорію розвитку зарубіжного стратегічного менеджменту, можна побачити принципові відмінності вітчизняної практики стратегічного менеджменту, викликані значним тимчасовим відривом, пов'язаним з ізоляцією країн колишнього соціалістичного табору від зарубіжної культури і науки. Українська наука до початку періоду перебудови (1987р.) мала дуже невиразні уявлення про теорію стратегічного управління, тоді як за кордоном цей напрям науки і практики активно розвивавя. На сьогодні у вітчизняній науці відбувається активний процес становлення стратегічного управління, з'являється багато нових робіт, теорій і практичних пропозицій, створених вітчизняними ученими на основі зарубіжних теорій, застосовних до сучасного політичного і економічного розвитку України. Розвинуті закордонні країни Україна Стихійне виробництво (до 1920 р.) Масовий збут (1920-1950 рр.) Виникнення проблеми конкуренції (1950-1970 рр.) Становлення активного стратегічного менеджменту (1970-2000 рр.) Активне застосування стратегічного менеджменту на практиці (2000-2007 рр.) Жорстке планування до 1987 р. Підняття «залізної завіси» 1991 р. Пошук нових засобів упраління Дослідження (1991-1995 рр.) закордонного досвіду Впровадження стратегічних методів управління (1995- 2007 рр.) Стратегічне підприємництво Систематичне стратегічне управління
|