Надзвичайні заходи захисту від імпорту

На попередніх етапах розвитку міжнародної торгівлі національні торгові політики були менш взаємозалежними і практично повністю визначались політикою національних урядів, які віддавали перевагу або протекціонізму, або вільній торгівлі, а точніше – лібералізації торговельного режиму. Відповідно до цього в міжнародних торговельно-економічних відносинах прийнято відокремлювати два основні типи зовнішньоторговельних політик – ліберальну та протекціоністську. Ліберальна торгова політика уряду спрямована на розширення свободи економічних дій і зняття обмежень на діяльність у сфері міжнародної торгівлі для національних господарюючих суб’єктів, а також спрощення доступу на внутрішній ринок для зарубіжних суб’єктів. Завдяки ліберальній торговій політиці стимулюється конкуренція, що, в свою чергу, викликає розвиток виробництва, прискорення науково-технічного прогресу та економічне зростання в довгостроковому періоді.

Однак, нерівномірність економічного розвитку країн, необхідність врахування в економічній стратегії національних інтересів, підвищення конкуренції на світових товарних і регіональних ринках умовляють застосування урядами протекціоністських політик або окремих протекціоністських заходів.

Протекціонізм, як державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції, є протилежним напрямом дій уряду в торговельно-економічній сфері. Економічну, політичну та організаційну сутність сучасного протекціонізму доцільно розглядати в контексті його основних форм.

Вся історія формування і розвитку системи регулювання міжнародних торговельно-економічних відносин являє собою процес поперемінного превалювання ліберальних та протекціоністських тенденцій в формуванні національних торгових політик. Регулювання специфічних сфер послуг та специфічних об’єктів Так, після підписання в 1947 р. Генеральної Угоди з тарифів і торгівлі і до кінця 60-х років в світовій економіці переважали тенденції лібералізації торговельних відносин між країнами. Але, починаючи з 70-х років почала проявлятися зворотня тенденція, коли країни стали активно застосовувати кількісні обмеження, підвищені ставки мита, субсидування національних виробників і експортів, інші нетарифні заходи.

Зрозуміло, що державне втручання і захист національної економіки завжди базується на конкретних економічних, соціальних і політичних цілях. Такими стандартними цілями є: зниження рівня безробіття та соціальної напруги в суспільстві; необхідність створення сприятливих умов для розвитку молодої або важливої для національної економіки галузі чи сфери діяльності; прискорення структурної перебудови, розвитку промисловості та експортних виробництв; стимулювання притоку прямих іноземних інвестицій; досягнення певних політичних цілей. Обгрунтуванням необхідності застосування протекціоністських заходів виступає, як правило, не одна ціль, а їх комплекс.

Після створення міжнародної торговельної системи, застосування на практиці положень ГАТТ, можливості національних урядів щодо застосування протекціоністських заходів були значною мірою обмежені. Але відомо, що саме внаслідок такий дій сільське господарство та виробництво текстилю і одягу практично вийшли з-під дії основних положень ГАТТ.

В документах ГАТТ була передбачена можливість застосування захисних заходів, обмежуючих імпорт певного товару. Так, Стаття ХІХ "Надзвичайні дії щодо імпорту окремих товарів” дозволяє країнам застосовувати обмеження імпорту з метою захисту специфічних видів виробництва від непередбачених або несподіваних обставин, які виникли в результаті заходів щодо лібералізації торгівлі. [с.466-467]

Згідно цього країна-імпортер може застосовувати захисні заходи по відношенню до певного товару (включаючи відкликання або зміну тарифної поступки або часткове припинення виконання зобов’язання, у тому числі і в рамках преференційних угод) після встановлення того, що імпорт товару збільшується у значних обсягах, збільшення імпорт відбулось в результаті непередбачених обставин та спричиняє або загрожує спричинити серйозну шкоду вітчизняним виробникам аналогічних чи безпосередньо конкуруючих товарів.

Фактично ця Стаття дала можливість країнам уникати виконання принципових положень ГАТТ і застосовувати обмежуючи імпорт заходи за певних обставин та умов. Крім того, доречно нагадати, що обмеження імпорту можна було досягти і шляхом застосування інших статей ГАТТ, які містять різні обставини і умови обмеження: обмеження імпорту у зв’язку  з платіжним балансом (Стаття ХІІІ); право найменш розвинених країн застосовувати тарифні та інші обмеження імпорту (Стаття XVIII); захисні заходи у зв’язку із забезпеченням суспільної безпеки і охорони здоров’я (Стаття ХХ); переговори щодо зміни розкладів тарифів поступок ГАТТ (Стаття XXVII); незастосування Генеральної угоди між окремими сторонами (Стаття ХХХV).