Уругвайський раунд сприяв усуненню великої кількості обмежень в сільськогосподарському та промислових секторах, а також ліквідації та­ких обмежувальних заходів, як добровільні експортні обмеження і змін­не мито. До дозволених кількісних обмежень відносяться:

·          обмеження, що накладаються згідно з Угодою про текстиль та одяг;

·          обмеження, що накладаються країнами, які мають проблеми з платіж­ним балансом, за умови, що вони здійснюються відповідно до Статей XII та XVIII ГАТТ 1994 року та Домовленості ГАТТ 1994 року щодо платіжного балансу (прийнятій під час Уругвайського раунду);

·          обмеження, що накладаються відповідно до інших положень ГАТТ , 1994 року щодо винятків, зокрема. Статті XX.

Необхідно зауважити, що Угода про текстиль та одяг передбачає, що країни, які створили обмеження (головним чином, розвинені країни), повинні усунути їх за чотири етапи протягом 10 років до 1 січня 2005 року. Більше того, задля кращого доступу до ринку для текстильної про­дукції, яка залишається під дією обмежень протягом перехідного пері­оду, Угода вимагає обов’язкового зростання на певний відсоток розмірів квот, які передбачені двосторонніми угодами. Ці правила передбачають спеціальний і більш сприятливий режим для "малих постачальників” і найменш розвинених країн, зокрема, що стосується базових рівнів квот, темпів зростання та вимог до гнучкості.

Продукція, імпортована з країн, що розвиваються, та найменш розвине­них країн, згідно із ГСП отримує дозвіл на ввезення на безмитній або преференційній основі. ГСП стосується майже усієї промислової та окремих видів сільськогосподарської продукції. Правову основу для таких преференційних режимів створює "Рішення про сприятливий і диференційований режим, взаємність та повнішу участь країн, що розвиваються” (прийняте 1979 року і загально відоме як "Зага­льне сприятливе положення”). Однак, домовленості про ГСП:

·         мають вбудовані обмеження, на кшталт квот по країнах: імпорт в ме­жах квоти дозволяється на підставі преференційного мита, за межами ж квоти обкладається митом згідно з РНС;

·         відмовляють у преференційному доступі на ринок певній продукції з країн, що стали конкурентоспроможними (критерій конкурентних потреб);

·         відмовляють у преференційному доступі на ринок країнам, що розвиваються, які піднялись на вищий щабель розвитку або тим, де порушуються права людини. Країнами, які піднялися на вищий щабель розвитку, вважаються такі, що досягли певного доходу на душу населення.

Угоди СОТ мають положення про поширення спеціального і диференці­йованого (СіД) режиму стосовно країн, що розвиваються. Згідно з цими положеннями вони отримують "більш сприятливий" режим ніж розви­нені країни. Ці положення можна поділити на три широкі категорії:

·         положення, що вимагають від країн здійснення заходів з розвитку то­ргівлі країн, що розвиваються, та найменш розвинених країн (НРК);

·         гнучкі підходи до взяття країнами, що розвиваються, та найменш роз­виненими країнами зобов’язань за Угодами СОТ;

·         положення про технічну допомогу країнам, що розвиваються, та най­менш розвиненим країнам в розбудові їх спроможності втілювати Угоди.

Нижче наводиться ілюстративний та вибірковий опис характеру та зміс­ту найважливіших положень кожної з цих категорій.

Будь-які збори, пов’язані з імпортом та експортом, що стягуються на кордоні, за винятком тарифів та зборів, які приравнено до внутрішніх податків, відповідно до Статті VIII ГАТТ "Збори та формальності, пов’язані з імпортом та експортом” мають відповідати таким вимогам:

-         бути співставними за своїм розміром з вартістю наданих послуг (тобто не перевищувати її);

-         не повинні мати на меті непрямий захист вітчизняних товарів;

-          не повинні являти собою оподаткування імпорту та експорту у фіскальних цілях.

Крім ГАТТ положення щодо свободи транзиту в сучасному міжнародному праві зафіксовані ще в декількох міжнародних документах: Хартії економічних прав і обов’язків держав (ООН, 1974 р.), Конвенції щодо транзитної торгівлі внутрішньоконтинентальних країн (1964 р.) та Конвенції ОНН з морського права (1982 р.). Стаття V ГАТТ проголошує свободу транзиту наступним чином: "повинна існувати свобода транзиту через територію кожної сторони за маршрутами, найбільш зручними для міжнародного транзиту, для транзитного руху на територію інших сторін чи з територій інших сторін. Не повинна робитися жодна різниця, основана на прапорі суден, місця походження, відправлення, в’їзду, виїзду чи призначення або на будь-яких обставинах, що стосуються власності на товари, судна чи інші транспортні засоби”. [1. с.443-444] При цьому під "транзитним рухом” або "транзитом” в термінах ГАТТ розуміють: переміщення товарів або транспортних засобів через територію країни, яке може включати перевантаження, складування, дроблення чи зміну виду транспорту і "є лише частиною повного шляху, який починається і завершується за межами кордонів сторони, через територію якої проходить рух”.

Принципи недискримінації фактично формується двома положеннями: режимом найбільшого сприяння (РНС) та національним режимом.

Сутність режиму найбільшого сприяння викладена в Статті І ГАТТ "Загальний режим найбільшого сприяння”. [1. с.438-439] Скорочено РНС означає, що будь-яка перевага, сприяння, привілей чи імунітет, які надаються одній країні повинні бути негайно і безумовно надані всім членам СОТ. А ще точніше можна сказати, що більш сприятливі умови, надані товару певної країни (незалежно від того є країна членом СОТ чи ні) повинні надаватись подібним продуктам всіх членів СОТ. Причому це положення стосується як імпорту, так експорту і транзитних торгових операцій. А подібними вважаються товари які є ідентичними, або дуже схожими за основними характеристиками на товар, якому надано РНС. Важливо зазначити, що режим найбільшого сприяння поширюється не тільки на мита і митні збори при експорті та імпорті, а й на: міжнародні платежі за імпорт або експорт; методи стягнення мит, митних зборів та платежів; внутрішні податки та збори відносно імпортованих товарів; митні процедури (правила і формальності щодо процесів імпорту та експорту товарів); закони, правила, норми, що регулюють умови реалізації імпортних товарів на внутрішньому ринку; широкий спектр заходів нетарифного регулювання.

Світова організація торгівлі є одночасно і організацією, і комплексом міжнародних правових документів, своєрідним багатоаспектним багатостороннім торговельним договором, що визначає права і обов’язки урядів країн-членів в сфері міжнародної торгівлі та формування національних торгових політик.

Інституціональні засади функціонування СОТ викладені в Марракеській угоді про заснування Світової організації торгівлі, структура та основний зміст якої представлені в наступній таблиці.

Японський менеджмент вивчають і наслідують не лише в краї­нах Азії, а й Америки та Європи. Причиною цього є швидка від­будова й динамічний розвиток економіки Японії після другої світової війни, вихід країни на передові економічні позиції в світі. Динамічний розвиток японської економіки завдячує за­стосуванню специфічної системи менеджменту. Особливості сис­теми управління виробництвом у Японії зумовлені специфікою її природних умов та економічної системи, історичними, поведін-ковими та культурними традиціями.

Узагальнення досвіду навчання маркетингу та менеджменту в про­відних школах бізнесу світу дає змогу виділити такі альтернативні підходи до навчання маркетингу, менеджменту та ін.:

— кейс-метод Гарвардської школи бізнесу;

— метод досліджень Чиказької школи бізнесу;         

— навчання за допомогою практикуючих менеджерів у Кейптаунському університеті (Південно-Африканська Республіка);

— японський підхід до навчання.

Міжнародний менеджмент - особливий вид менеджменту, головними цілями якого є формування, розвиток і використання конкурентних переваг фірми за рахунок можливостей ведення бізнесу в різних країнах і відповідного використання економіч­них, соціальних, демографічних, культурних та інших особли­востей цих країн та міждержавної взаємодії (табл.1).

Міжнародний бізнес - сфера практичної реалізації міжнарод­них економічних відносин, здійснення глобальних виробничих, будівельних, торговельних, сервісних програм та іншої діяльності господарськими суб'єктами двох або більше країн з метою взає­мовигідної співпраці для отримання економічного прибутку та досягнення міцних позицій на ринку [7].

Модель Леонтьєва є емпіричною перевіркою теорії Гекшера – Оліна. Для такої перевірки необхідно виміряти наступні величини:

1.  забезпеченість країни факторами виробництва;

2.  місткість факторів виробництва в окремих секторах цих країн;

3.  товарні потоки між країнами.

У середині 20-х рр. шведські економісти-неокласики Елі Гекшер (1879—1952) та Бертіл Олін (1899— 1979) розробили теорію співвідношення факторів виробництва, яка отримала назву теорії Гекшера — Оліна. Не відмовляючись від трудової теорії вартості, вони доповнили її положенням, що у створенні вартості беруть участь, крім праці, та­кож й інші фактори виробництва, такі як земля та капітал.

Різні країни дуже відрізняються своїм політико-правовим середовищем. Перш ніж прийняти рішення про те, чи варто починати справу в якійсь конкретній країні, варто розглянути щонайменше чотири політико-правових фактори: ставлення до іноземних підприємців, політична стабільність, монетарні правила та урядова бюрократія. Розглянемо кожен з них по черзі.

Міжнародний поділ праці та міжнародне кооперування стали основою для виникнення світового ринку. Його виникнення і ста­новлення є наслідком дуже тривалого історичного розвитку.

· на ринку діє невелика кількість підприємств;

· окреме підприємство може пропонувати на ринку однорідний або диференційований продукт;

· підприємства мають неоднакову ринкову владу;

· вступ до галузі ускладнений через різні бар’єри;

· може мати місце нецінова конкуренція.