|
|
У категорії матеріалів: 235
Показано матеріалів: 51-100 |
Сторінки: « 1 2 3 4 5 » |
Сортувати по:
Даті ·
Назві ·
Рейтингу ·
Коментарям ·
Переглядам
|
Перспективи та умови вступу до СОТ кожної країни-претендента залежать від вміння трактувати основні положення угод СОТ, виходячи з національних інтересів, здатності кваліфі-ковано й адекватно вимогам СОТ висвітлювати національний то-рговельний режим, вміння вести дво- та багатосторонні перего-вори, поступаючись менш важливими позиціями і відстоюючи принципові, а також від наявності у уряду виваженої торговель-ної політики, чітко визначених національних інтересів та загаль-нонаціональної підтримки цього процесу.
|
Умови погашення кредитів суттєво
впливають на фінансовий стан суб'єктів господарювання.
Порядок погашення кредиту - це спосіб погашення основної його суми і
нарахованих відсотків. Кредит погашають повністю після закінчення терміну
кредитної угоди або поступово, частинами. Відсоток нараховується на суму
непогашеного кредиту.
За способом погашення позики можуть бути: до запитання, з погашенням у
відповідний термін, з довгостроковим погашенням.
За позиками до запитання строк повного повернення конкретно не визначається і
погашення відбувається на вимогу банку.
Позика може погашатися підприємством не тільки відповідно до кредитного
договору, а й достроково (на вимогу кредитора або на бажання підприємства). |
|
Функціонування оборотних коштів
розпочинається з моменту їх формування і розміщення. Раціональне розміщення як
складова управління оборотним капіталом має певні особливості не лише в різних
галузях, а навіть і на різних підприємствах однієї галузі. Визначальними тут є такі
чинники: вид господарської діяльності, обсяг виробництва; рівень технології та
організації виробництва; термін виробничого циклу; система постачання
необхідних товарно-матеріальних цінностей і реалізації продукції та ін.
|
|
Для характеристики ефективності
використання оборотних коштів на підприємствах використовуються різноманітні
показники, найважливішим з яких є швидкість обертання. Вона обчислюється в днях
і характеризується періодом, за який оборотні кошти підприємства здійснюють
один оборот, тобто проходять всі стадії круго-обороту на підприємстві:
О=СТ/Р
де О - термін обертання оборотних коштів, днів;
С - середні залишки нормованих оборотних коштів, грн.;
Т - тривалість періоду, за який обчислюється обертання, днів;
Р - обсяг реалізованої продукції, грн. |
|
Визначення потреби в оборотних коштах
прямим методом передбачає виконання розрахунків для кожного елемента оборотних
коштів. Вони здійснюються на тривалий період, якщо раптово не змінюються
асортимент продукції, технологія виробництва, умови постачання та збуту
продукції. Обчислений методом прямого розрахунку норматив щорічно коригується
підприємством з урахуванням змін виробничої програми і швидкості обертання
оборотних коштів. Для корекції використовується економічний метод розрахунку.
Особливість визначення потреби в оборотних коштах економічним методом полягає в
тім, що обчислений методом прямого розрахунку норматив на поточний рік ділять
на дві частини. До першої частини відносять нормативи оборотних коштів за
статтями, розмір яких прямо залежить від обсягу витрат на виробництво:
сировина, основні матеріали, покупні напівфабрикати, допоміжні матеріали, тара,
незавершене виробництво та готова продукція (виробничий норматив). До другої
частини включають ті статті нормованих оборотних коштів, розмір яких прямо не
залежить від зміни витрат на виробництво: запасні частини для ремонтів
устаткування, малоцінні і швидкозношувані предмети, витрати майбутніх періодів
(невиробничий норматив). |
|
До готової
продукції належать вироби, завершені виробництвом, прийняті технічним контролем
підприємства і здані на склад або прийняті замовником, відповідно до
затвердженого порядку приймання продукції.
Обсяги готової продукції на складі мають бути оптимальними щодо тривалості
виробничого циклу, умов реалізації продукції і порядку її оплати.
Норматив оборотних коштів для готової продукції (Н) визначається як добуток
норми оборотних коштів у днях і одноденного випуску товарної продукції в
плановому році за виробничою собівартістю:
Н = 3*Р,
де 3 - одноденний випуск продукції в IV кварталі планового року за виробничою
собівартістю (грн.);
Р - норма запасу оборотних коштів для готової продукції (днів). |
Стан
оборотних коштів характеризується насамперед наявністю їх на певну дату.
Наявність власних оборотних коштів підприємства визначається як різниця між
сумою підсумку І розділу пасиву балансу Ф.1 та рядка 530 і підсумком І розділу
активу балансу Ф.1 та рядка 300.
Тобто із суми І розділу пасиву "Джерела власних та прирівняних до них
коштів" (ряд. 495, графа 4) та суми рядка 530 (довгострокові кредити)
вираховується сума показників розділу активу "Основні засоби та інші
позаоборотні активи" (ряд. 070, графа 4) та позикові кошти (ряд. 300).
Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 (ПБО2)
"Баланс", що затверджене наказом Міністерства фінансів України від
31.03.99 р. №87 і зареєстроване у Міністерстві юстиції України 21.06.99 р.
№391/3684, наявність власних оборотних коштів підприємства визначається як
різниця між сумою підсумку "розділу І пасиву балансу Ф. 1".
"Власний капітал" (рядок 380) та підсумком розділу І активу балансу
(рядок 080).
Отже, з суми розділу І пасиву балансу "Власний капітал" (рядок 380)
та суми рядка 430 "Забезпечення наступних витрат і платежів"
вираховується сума показників розділу І активу "Необоротні активи"
(рядок 080).
|
|
Визначення
потреби в оборотних коштах прямим методом передбачає виконання розрахунків для
кожного елемента оборотних коштів. Вони здійснюються на тривалий період, якщо
раптово не змінюються асортимент продукції, технологія виробництва, умови
постачання та збуту продукції. Обчислений методом прямого розрахунку норматив
щорічно коригується підприємством з урахуванням змін виробничої програми і
швидкості обертання оборотних коштів. Для корекції використовується економічний
метод розрахунку. |
|
Кругооборот
коштів підприємства в процесі виробництва продукції, послуг та інших видів
комерційної діяльності часто супроводжується тимчасовим браком фінансових
ресурсів - покупець продукції з різних причин не може своєчасно розрахуватися з
постачальником. Тоді виникає потреба у відстрочці платежу, тобто в
комерційному кредиті.
Комерційний кредит - це одна з найперших форм кредитних відносин в економіці,
саме він породив вексельний обіг і тим самим сприяв розвитку безготівкового
грошового обігу. Основна мета комерційного кредиту - прискорення процесу
реалізації товарів і отримання закладеного в них прибутку.
Комерційний кредит - це відповідна кредитна угода між двома підприємствами -
продавцем (кредитором) і покупцем (позичальником). Інструментом комерційного
кредиту традиційно є вексель, що визначає фінансові зобов 'язання позичальника
стосовно кредитора.
Відсоток за комерційний кредит входить у ціну товару та суму векселя і, як
правило, є меншим, ніж за кредит банківський. Погашення кредиту може
здійснюватися:
- оплатою векселя;
- передаванням векселя відповідно до чинного законодавства іншій юридичній
особі;
- переоформленням комерційного кредиту на банківський.
Комерційний кредит принципово відрізняється від банківського:
- в ролі кредитора виступають не спеціалізовані кредитно-фінансові організації,
а юридичні особи, що зв'язані з виробництвом або реалізацією товарів та послуг;
- він надається тільки в товарній формі;
- позиковий капітал інтегровано з промисловим або торговим, що знайшло
практичне втілення у створенні фінансових компаній, холдингів та інших
аналогічних структур, які об'єднують підприємства різної спеціалізації і
напрямків діяльності. |
|
Діяльність підприємства в системі
ринкової економіки неможлива без періодичного використання різноманітних форм
залучення кредитів.
З економічного погляду кредит - це форма позичкового капіталу (в грошовій або
товарній формах), що надається на умовах повернення і обумовлює виникнення
кредитних відносин між тим, хто надає кредит, і тим, хто його отримує.
Загальноекономічною причиною появи кредитних відносин є товарне виробництво.
Основою функціонування кредиту є рух вартості у сфері товарного обміну, в процесі
якого виникає розрив у часі між рухом товару і його грошовим еквівалентом,
відбувається відокремлення грошової форми вартості від товарної. Якщо рух
товарних потоків випереджає грошовий, то підприємства - споживачі товарів із
настанням моменту плати за них не завжди мають достатні кошти, що може зупинити
нормальний процес відтворення. Коли рух грошових потоків випереджає товарні, то
на підприємствах нагромаджуються тимчасово вільні кошти.
Виникає суперечність між безперервним вивільненням грошей у кругообороті
оборотних коштів і потребою в постійному використанні матеріальних і грошових
ресурсів.
Таким чином, виникнення і функціонування кредиту пов'язане з необхідністю
забезпечення безперервного процесу відтворення, із тимчасовим вивільненням
коштів у одних підприємствах І появою потреби в них у інших. При цьому
виникнення кредитних відносин зумовлюється не самим фактом незбігу в часі
відвантаження товару і його оплати, а узгодженням між суб'єктами кредитних
відносин умови щодо відстрочки платежу шляхом укладання кредитної угоди. Але
оборот товарів є не єдиною причиною появи кредитних взаємовідносин. Нині
кредитні відносини виникають за будь-якої економічної чи фінансової операції,
що пов'язана із заборгованістю одного з учасників такої операції.
Поряд з об'єктивною основою існують специфічні причини виникнення і
функціонування кредитних відносин, що пов'язані з необхідністю забезпечення
безперервності процесу відновлення. |
|
Розмір власних оборотних коштів, що
закріплені за підприємством, не є постійною величиною. Сума власних оборотних
коштів під час складання фінансового плану щорічно уточнюється у зв'язку зі
зміною обсягу виробництва, асортименту продукції, умов постачання і збуту.
Окрім того, на підприємствах виникають проблеми з несвоєчасним надходженням
коштів за відвантажену продукцію, нагромадженням на складі нереалізованої
готової продукції, несвоєчасним і неповним виконанням договірних зобов'язань
постачальниками та через інші обставини, що спричиняють потребу в додаткових
коштах.
Покрити цю потребу лише власними джерелами стає практично неможливим. Тому
формувати оборотні кошти лише за рахунок власних джерел нині економічно
недоцільно, оскільки це знижує можливості підприємства щодо фінансування
власних витрат і збільшує ризик виникнення фінансової нестабільності
підприємства.
У такому разі підприємство вимушене звертатися до залучення фінансових ресурсів
у вигляді короткострокових кредитів банку та інших кредитів, комерційного
кредиту, кредиторської заборгованості. |
Як правило, мінімальна потреба
підприємства в оборотних коштах покривається за рахунок таких власних джерел:
статутний капітал (фонд), відрахування від прибутку у фонди спеціального
призначення; цільове фінансування та цільові надходження (із бюджету, галузевих
і міжгалузевих позабюджетних фондів), приріст сталих пасивів.
Підприємства, що вводяться в дію, формують оборотні кошти за рахунок коштів
бюджету, пайових внесків членів-засновників, внесків іноземних учасників (для
спільних підприємств), надходження від емісії цінних паперів. Ці кошти
включаються у статутний фонд новостворенрго підприємства.
На вже діючих підприємствах власними джерелами фінансування оборотних коштів є
прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, надходження від емісії
цінних паперів, а також прирівняні до власних оборотних коштів сталі пасиви. |
Незавершене
виробництво - один з найважливіших напрямків авансування оборотних коштів. Його
питома вага в промисловості перевищує 20 % загальної вартості оборотних коштів.
Незавершеним виробництвом уважають незавершене виготовлення продукції на всіх
стадіях виробничого процесу з моменту першої операції і до здачі готової
продукції на склад. Його обсяг залежить від типу виробництва, тривалості
виробничого циклу, розподілу витрат протягом виробничого циклу (обсяг
незавершеного виробництва зростає, якщо більше витрат здійснюється на початку
виробничого циклу).
Норматив оборотних коштів для незавершеного виробництва визначається з формули:
Н = З * Д * К
де З одноденні витрати за планом IV кварталу, тис. грн.;
Д тривалість виробничого циклу, днів;
К коефіцієнт зростання витрат.
Норма оборотних коштів для незавершеного виробництва визначається множенням
тривалості виробничого циклу на коефіцієнт зростання витрат.
Одноденні витрати обчислюються діленням витрат на випуск валової продукції (за
виробничою собівартістю) у IV кварталі планового року на 90. |
|
Виробничі запаси створюються на
підприємстві для забезпечення безперервного процесу виробництва і реалізації
продукції. У складі виробничих запасів найбільшу питому вагу мають сировина,
матеріали й покупні напівфабрикати.
Норматив оборотних коштів щодо цих запасів визначається з формули:
H = ON,
де Н - норматив оборотних коштів для сировини, матеріалів і покупних напівфабрикатів
(тис. грн.);
О - одноденні витрати сировини, матеріалів, напівфабрикатів (тис. грн.);
N - норма оборотних коштів (днів).
Одноденне витрачання сировини, матеріалів і покупних напівфабрикатів
визначається за кошторисом витрат на виробництво IV кварталу планового року без
відрахування поворотних відходів. Розмір одноденних витрат за номенклатурою
сировини, що споживається, матеріалів і покупних напівфабрикатів розраховується
діленням суми їх витрат у IV кварталі планового року на 90. |
|
Господарсько-підприємницька діяльність
неможлива без оборотних коштів. Ця потреба є одним з об'єктів фінансового
планування і відображення в обліку та звітності. Розмір оборотного капіталу,
який утворює кожну складову поточних активів, має відповідати потребам і
можливостям підприємства зі створення й реалізації продукції.
Крім того, виникає необхідність у плануванні фінансових ресурсів для допоміжних
і підсобних, житлово-комунальних господарств, соціально-побутових та інших
закладів непромислового характеру.
У практиці використовуються два методи визначення потреби в оборотних коштах:
прямий і економічний.
Метод прямого розрахунку забезпечує розробку обгрунтованих норм і нормативів на
кожному підприємстві з урахуванням багатьох факторів, які пов'язані з
особливостями постачання, виробництва та реалізації продукції.
Планування оборотних коштів здійснюється відповідно до кошторисів витрат на
виробництво і невиробничі потреби та бізнес-плану, який охоплює й пов'язує
виробничі й фінансові показники, створюючи саме цим умови для успішної
комерційної діяльності та розвитку підприємництва. |
|
Оборотні кошти підприємств
класифікуються за трьома ознаками: 1) залежно від участі їх у кругообігу
коштів; 2) за методами планування, принципами організації та регулювання; 3) за
джерелами формування. Відповідно до першої ознаки оборотні кошти поділяються на
оборотні кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди, та оборотні кошти,
авансовані у фонди обігу. Такий розподіл оборотних коштів зумовлений наявністю
в кругообігу коштів двох самостійних сфер - сфери виробництва і сфери обігу. Що
більша питома вага оборотних коштів, розміщених у сфері виробництва, то
ефективніше використовується оборотний капітал. Залежно від методів планування
оборотні кошти поділяються на нормовані та ненормовані. Необхідність розподілу
оборотних коштів на нормовані й ненормовані випливає з економічної доцільності
досягнення найліпших результатів за найменших витрат. |
|
Діяльність суб'єктів господарювання щодо
створення та реалізації продукції здійснюється в процесі поєднання основних
виробничих фондів, оборотних фондів і самої праці.
Безперервність процесу виробничої та комерційної діяльності потребує постійного
інвестування коштів у ці елементи для здійснення розширеного їхнього
відтворення.
На відміну від основних виробничих фондів оборотні фонди споживаються в одному
виробничому циклі і їхня вартість повністю переноситься на вартість
виготовленої продукції. При цьому одна їхня частина в речовій формі входить у
створений продукт і набирає товарної форми, в якій її буде використано
споживачем. Інша частина також повністю споживається в процесі виробництва,
але, втрачаючи свою споживну вартість, у речовій формі в продукт праці не
входить (паливо).
Таким чином, за умов товарно-грошових відносин запаси предметів праці
виступають, з одного боку, як сукупність матеріальних цінностей, з іншого - як
втілення затрат суспільної праці у вартості фондів: оборотних, виробничих і
фондів обігу.
В економічній літературі існують різні підходи до визначення сутності оборотних
коштів. Дехто з економістів спрощено трактує їх як "предмети праці",
"матеріальні активи", "гроші, що обертаються". Найчастіше
можна натрапити на два визначення оборотних коштів. |
|
За умов ринкової економіки важлива роль належить малому бізнесу. Його
підтримка, у тім числі через систему оподаткування, є одним із способів
подолання економічної кризи в економіці.
На перших етапах становлення системи оподаткування в Україні малому
підприємництву надавались певні пільги. Особливо це стосувалося оподаткування
прибутку малих підприємств. Згодом податкові пільги для малого підприємництва
практично було ліквідовано, що негативно вплинуло на його розвиток.
З метою реалізації державної політики щодо розвитку й підтримки малого
підприємництва, підвищення його ролі в розвитку національної економіки з 1
січня 1999 року внесено зміни в оподаткування суб'єктів малого підприємництва
(згідно з Указом Президента України від 3 липня 1998 року "Про спрощену
систему оподаткування обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва"
з додатковими змінами відповідно до Указу Президента від 28 червня 1999 p.).
Указані зміни пов'язані зі спрощенням системи оподаткування (встановлення
єдиного податку), обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва. Такими
визнано:
- юридичних осіб - суб 'єктів підприємницької діяльності будь-якої
організаційно-правової форми та форми власності, що в них за рік
середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб, а величина виручки
від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн
гривень;
- фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення
юридичної особи, а кількість осіб, які перебувають у трудових відносинах з
такою особою, включаючи членів її сім'ї, за рік не перевищує 10 осіб і величина
виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) не перевищує 500 тис.
гривень.
Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума,
фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на поточний рахунок або
в касу за здійснення операцій з продажу. |
МІСЦЕВІ
ПОДАТКИ І ЗБОРИ
Суб'єкти господарювання беруть участь у формуванні фінансових ресурсів місцевих
органів влади, сплачуючи місцеві податки і збори. Це має важливе значення для
розвитку місцевої інфраструктури, яка забезпечує реалізацію соціальної та
економічної політики.
Сплачуючи місцеві податки і збори, суб'єкти господарювання забезпечують
наповнення бюджетів місцевих, селищних і сільських Рад фінансовими ресурсами,
що, у свою чергу, справляє позитивний вплив на діяльність підприємств.
Перелік та порядок обчислення і сплати місцевих податків і зборів в Україні
було визначено Декретом Кабінету Міністрів від 20 травня 1993 року "Про
місцеві податки і збори". Було установлено 17 видів платежів у місцеві
бюджети.
Місцеві податки:
- комунальний податок;
- податок на рекламу.
Місцеві збори:
- за право використання місцевої символіки;
- за паркування автотранспорту;
- за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;
- за дозвіл на проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;
- за право проведення кіно- і телезйомок;
- за проїзд територією прикордонних областей автотранспортом, що вирушає за
кордон, та інші.
|
|
Закон України "Про систему оподаткування" встановлює участь суб'єктів
господарювання у формуванні централізованих державних цільових фондів. Ця
участь здійснюється у вигляді обов'язкових зборів, внесків, порядок обчислення
яких визначено окремими нормативними документами.
Відрахування в цільові державні фонди нині становлять значні за обсягом суми
коштів, що суттєво впливає на фінансово-господарську діяльність підприємств.
Цей вплив виявляється в такий спосіб.
* По-перше, через формування валових витрат, які виключаються із суми
скоригованого валового доходу. Відтак відрахування в цільові державні фонди
зменшують оподаткований прибуток, а отже, і суму податку на нього.
* По-друге, через формування поточних витрат (собівартості). Указані
відрахування збільшують собівартість, що відповідно може зменшити прибуток від
реалізації продукції (робіт, послуг) або збільшити їхню вартість, а отже,
створити проблеми зі збутом продукції.
* По-третє, через використання прибутку. Це має місце тоді, коли відрахування
(збори) здійснюються за рахунок прибутку підприємства.
Отже, вплив названих відрахувань на фінансово-господарську діяльність
підприємств є суперечливим. Можливість підприємств впливати на формування
абсолютної суми відрахувань у цільові фонди є обмеженою. Це пояснюється тим, що
нормативи відрахувань визначено законодавче і вони однакові для всіх суб'єктів
господарювання. Кількість суб'єктів господарювання, які користуються пільгами
щодо таких зборів, також обмежені. Можливість впливати на розмір зборів з боку
суб'єктів господарювання пов'язана з формуванням показників, стосовно яких
встановлено нормативи відрахувань (сплачена сума заробітної плати, валовий
дохід, вартість товарної продукції, обсяг реалізації продукції та ін.).
|
|
Акцизний збір - це непрямий податок, що
встановлюється на підакцизні товари та включається в їхню ціну.
Платниками податку в бюджет є суб'єкти підприємницької діяльності - виробники
(за реалізації товару) або імпортери підакцизних товарів (за перетину митного
кордону).
Залежно від виду підприємницької діяльності є деякі особливості щодо обчислення
об'єкта оподаткування. Законодавством визначено такі об 'єкти оподаткування:
1) обороти з реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів. При цьому
оборотом з реалізації є продаж, обмін на інші товари, безоплатна передача. В
оподаткований оборот включається реалізація (передача) товарів для власного
споживання, промислової переробки, а також для своїх працівників (у тім числі і
в порядку натуральної оплати праці);
2) митна вартість імпортованих товарів, у тому числі в межах бартерних
(товарообмінних) операцій, отриманих без оплати їхньої вартості.
Платниками акцизного збору в бюджет є суб'єкти підприємницької діяльності (їхні
філії, відділення, підрозділи):
- виробники підакцизних товарів на митній території України, у тому числі з
давальницької сировини;
- нерезиденти, які виробляють підакцизні товари на митній території України,
безпосередньо або через їх постійні представництва;
- суб'єкти підприємницької діяльності, інші юридичні особи, які імпортують на
митну територію України підакцизні товари;
- фізичні особи-резиденти або нерезиденти, які ввозять підакцизні речі на митну
територію України;
- юридичні або фізичні особи, які купують підакцизні товари в податкових
агентів. |
|
Мито є непрямим податком, що стягується
з товарів, транспортних засобів, інших предметів, які переміщуються через
митний кордон країни. Це переміщення може бути пов'язане з увезенням або
вивезенням товарів чи транспортних засобів. Цей податок виконує фіскальну та
регулюючу функції. Регулююча функція спрямована на формування раціональної
структури імпорту та експорту, захист національного виробника, заохочення або
обмеження експорту.
На практиці застосовується кілька видів мита: ввізне, вивізне, сезонне,
спеціальне, антидемпінгове, компенсаційне.
Ввізне мито нараховується на товари та інші предмети за ввезення таких на митну
територію. Воно є диференційованим:
- щодо товарів, які походять з держав, що входять разом з Україною до митних
союзів або утворюють спеціальні митні зони;
- щодо товарів, котрі походять з країн або економічних союзів, які користуються
в Україні режимом найбільшого сприяння.
Ввізне мито нараховується на товари та інші предмети за їх вивезення за межі
митної території.
Сезонне мито застосовується на окремі товари на строк не більший за чотири
місяці від моменту його встановлення. Сезонне мито може бути ввізним і
вивізним. |
|
Практика оподаткування використовує
кілька видів непрямих податків -універсальні та специфічні акцизи, а також
мито. Специфічні акцизи встановлюються на обмежений перелік товарів. У цьому
разі застосовуються диференційовані ставки для окремих груп, видів товарів.
Універсальні акцизи виникли на початку нашого століття. Вони відрізняються від
специфічних тим, що мають ширшу базу оподаткування та уніфіковані ставки. У
податковій практиці використовуються три форми універсальних акцизів.
Податок з продажу. Застосовується у сфері оптової та роздрібної торгівлі.
Об'єктом оподаткування є реалізація товарів на заключному етапі. При цьому
оподаткування здійснюється один раз. Ця форма використовувалась нетривалий час
в останній період існування Радянського Союзу, але поширена в інших країнах.
Податок з обороту. Стягується з валового обороту на всіх стадіях руху товарів.
При цьому допускається подвійне оподаткування, оскільки у валовий оборот
включаються податки, що були сплачені раніше. Цей податок широко і протягом
тривалого періоду (з початку 30-х і до початку 90-х років) використовувався у
Радянському Союзі. Ставки податку з обороту були диференційовані за видами
товарів. |
|
Згідно із Законом України від 17 грудня
1998 р. "Про фіксований сільськогосподарський податок" з 1 січня 1999
р. відбулися зміни в оподаткуванні сільськогосподарських товаровиробників,
котрі використовують землю як засіб виробництва.
1. Для сільськогосподарських товаровиробників встановлюється фіксований
сільськогосподарський податок замість таких податків і зборів (обов'язкових
платежів):
- податок на прибуток підприємств;
- плата (податок) за землю;
- податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і
механізмів;
- комунальний податок;
- збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;
- збір на обов'язкове соціальне страхування;
- збір на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг;
- збір до Державного інноваційного фонду;
- збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;
- плата за придбання торгового патенту на здійснення торговельної діяльності;
- збір за спеціальне використання природних ресурсів (за користування водою для
потреб сільського господарства).
Інші податки та збори, установлені Законом України "Про систему
оподаткування", повинні сплачуватися сільськогосподарськими
товаровиробниками в порядку і розмірах, визначених відповідними законодавчими
актами. |
|
Плату за землю введено з метою
формування ресурсів для фінансування:
- заходів з раціонального використання й охорони землі, підвищення родючості
грунтів;
- відшкодування власникам землі і землекористувачам витрат, які пов'язані з
веденням господарства на землях гіршої якості;
- розвитку інфраструктури населених пунктів.
Плата за землю надходить на рахунок місцевих бюджетів. Структурно-логічну схему
податку на землю зображено на рис. 5.6.
Порядок обчислення і сплати податку на землю регулюється Законом України
"Про плату за землю" від 19.06.1996 р. та подальшими доповненнями до
нього.
Плата за землю стягується у вигляді земельного податку або орендної плати і встановлюється
залежно від грошової оцінки землі. Власники землі сплачують земельний податок.
За земельні ділянки, передані в оренду, стягується орендна плата.
Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, що перебуває у власності або
користуванні (у тім числі й на умовах оренди). Платниками є власники землі та
землекористувачі (в тому числі орендарі).
Стягуючи плату за землю, дотримуються такого розмежування: землі
сільськогосподарського призначення (придатні для сільськогосподарського
виробництва або призначені для цієї мети); землі населених пунктів (у межах
населених пунктів, установлених законодавством).
Плата за землю сільськогосподарського призначення. Ставки земельного податку
встановлено з одного гектара сільськогосподарських угідь у відсотках від грошової
оцінки цих угідь. |
|
З прийняттям Закону "Про внесення
змін в Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств"" з
другого півріччя 1997 р. відбулися істотні зміни в оподаткуванні
підприємницької діяльності, спрямовані на підтримку виробника, активізацію
інвестиційної діяльності підприємства.
Платниками податку на прибуток є резиденти та нерезиденти. З числа резидентів
платниками податку є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та
інші підприємства, установи й організації, які здійснюють діяльність,
спрямовану на отримання прибутку на території України і за її межами. З числа
нерезидентів платниками податку є фізичні особи, а також юридичні особи,
створені у будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходи,
джерелом походження котрих є Україна (крім установ і організацій, що мають
дипломатичний статус).
Платник податку, який має відокремлені підрозділи (філії), може прийняти
рішення щодо сплати консолідованого податку на прибуток.
Принципово новим в ухваленому Законі є також: визначення об'єкта оподаткування.
Обчислення оподаткованого прибутку здійснюється виключенням із суми
скоригованого валового доходу валових витрат платника податку, а також
нарахованих амортизаційних відрахувань. |
Кінцевим результатом діяльності
підприємств як суб'єктів господарювання є отриманий ними валовий дохід, що
відображує заново створену вартість. Валовий дохід визначається як різниця між
виручкою від реалізації, матеріальними і прирівняними до них ви-
Чистий дохід нарівні підприємства має кілька форм, у тім числі форму прибутку.
На прибуток впливає такий елемент валового доходу, як заробітна плата. .
Оскільки прибуток визначається як різниця між обсягом реалізації і собівартістю
продукції (робіт, послуг), на формування прибутку справляє вплив і державна
політика щодо визначення собівартості, її формування.
Вибір об'єкта оподаткування (валового доходу чи прибутку) є достатньо
принциповим і залежить від багатьох обставин Використання для обчислення
податку валового доходу чи прибутку в обох випадках має як позитивні сторони,
так і недоліки. При цьому необхідно враховувати особливості визначення валового
доходу і прибутку, виходячи з чинних законодавчих і нормативних документів.
Досвід країн з розвиненою ринковою економікою свідчить, що об'єктом
оподаткування здебільшого є прибуток підприємств.
Стан і тенденції світової торгівлі послугами
Податок на прибуток належить
до тих податків, з допомогою яких активно реалізується регулююча функція щодо
виробництва, Інших сфер господарської діяльності. Фіскальній функції податку на
прибуток належить другорядна роль.
Досвід України у створенні системи оподаткування прибутку (доходу) свідчить про
брак чіткої державної концепції податкової політики. Протягом 1991-1997 pp.
неодноразово змінювався об'єкт оподаткування. У цей період об'єктами
оподаткування послідовно були: 1991 р. - прибуток; 1992 р. - валовий дохід;
1993 р. (перший квартал) - прибуток; 1993 (з другого кварталу) -
1994 pp. - валовий дохід; 1995-1997 pp. (до 1 липня) - прибуток що визначався
коригуванням балансового прибутку; з 1 липня 1997 р. - прибуток, що
визначається через коригування валового доходу. |
|
Система оподаткування - це продукт
діяльності держави, її важливий атрибут. Кожна держава формує свою систему
оподаткування з урахуванням досвіду інших країн, стану економіки, розвитку
ринкових відносин, необхідності вирішення конкретних економічних і соціальних
завдань, власних національних особливостей.
Становлення системи оподаткування в Україні почалося з ухваленням 25 червня
1991 р. Закону "Про систему оподаткування". У ньому було визначено
принципи побудови і призначення системи оподаткування, дано перелік податків,
зборів, названо платників та об'єкти оподаткування. Таким чином було закладено
основи системи оподаткування, створено передумови для її наступного розвитку.
Ураховуючи зміни в податковій політиці держави, необхідність дальшого
вдосконалення оподаткування, 2 лютого 1994 р. було ухвалено другий варіант
Закону "Про систему оподаткування". Третій варіант цього закону
Верховна Рада України ухвалила 18 лютого 1997 р.
В останньому варіанті закону дано більш повне і чітке визначення принципів
побудови системи оподаткування, а також понять системи оподаткування, платників
податків і зборів, об'єкта оподаткування; обов'язків, прав і відповідальності
платників податків; видів податків, зборів і порядку їх зарахування до бюджету
та державних цільових фондів.
Система оподаткування - це сукупність податків і зборів, (обов'язкових
платежів) до бюджетів різних рівнів, а також до державних цільових фондів, що
стягуються в порядку, установленому відповідними законами держави. |
|
Податки є важливою ланкою фінансових
відносин у суспільстві і як форма фінансових відносин виникають одночасно з
появою держави. З розвитком товарно-грошових відносин оподаткування
здійснюється в основному в грошовій формі. Податки - це обов'язкові платежі, що
їх встановлює держава для юридичних і фізичних осіб з метою формування
централізованих фінансових ресурсів, які забезпечують фінансування державних
витрат.
Обов'язкові платежі перераховуються до бюджету держави, а також до інших
цільових державних фондів. Вони можуть здійснюватися в кількох формах: податки,
плата за ресурси, цільові відрахування.
Суспільне призначення податків виявляється в тих функціях, які вони виконують.
У спеціальній літературі автори називають різні функції податків. Найбільш
поширеним є погляд, що податки виконують дві основні функції - фіскальну та
регулюючу.
Фіскальна функція податків полягає в мобілізації коштів у розпорядження держави
та формуванні централізованих фінансових ресурсів для забезпечення виконання
функцій держави. Вона реалізується через розподіл частини валового
національного продукту.
Фіскальна функція є дуже важливою для характеристики податків, їхнього
суспільного призначення. Для реалізації цієї функції важливе значення має
постійність і стабільність надходження коштів в розпорядження держави. |
|
Управління формуванням прибутку від
реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) передбачає розрахунок його
планового обсягу. Планування, прогнозування суми прибутку суб'єктів господарювання
необхідне для складання поточних і перспективних фінансових планів.
Визначення суми прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) має
певні особливості залежно від сфери діяльності суб'єкта господарювання:
виробничої сфери, торгівлі, сфери послуг.
У виробничій сфері є особливості в розрахунках прибутку від реалізації
продукції промисловими і сільськогосподарськими підприємствами, будівельними
організаціями, підприємствами транспорту. У сфері послуг будуть особливості
визначення прибутку від надання послуг комерційними банками, страховими
компаніями, інвестиційними фондами, підприємствами торгівлі.
На підприємствах виробничої сфери можуть бути використані три методи розрахунку
прибутку від реалізації продукції: прямого розрахунку, за показником витрат на
одну гривню продукції, економічний (аналітичний) метод.
Метод прямого розрахунку. Прибуток розраховується за окремими видами продукції,
що виробляються і реалізуються. Для розрахунку необхідні такі вихідні дані.
1. Перелік і кількість продукції відповідної номенклатури (асортименту), що
планується до виробництва і реалізації.
2. Собівартість одиниці продукції.
3. Ціна одиниці продукції (ціна виробника). |
|
Виручка від реалізації продукції у відтворювальному процесі матеріального
виробництва відіграє важливу роль як одна з ланок нового кругообігу коштів
підприємства. За рахунок грошових надходжень від реалізації продукції
передовсім відшкодовується вартість матеріальних витрат на виробництво - використаної
сировини, напівфабрикатів, матеріалів, електроенергії, палива та ін., а також
перенесена частина вартості основних фондів (амортизаційні відрахування).
Таким чином, утворюються економічні умови для
нового виробничого циклу. Залишок виручки становить валовий дохід.
"Валовий дохід є та частина вартості... і виміряна частина валового
продукту..., котра залишається після відрахування частини вартості і виміряної
частини всього виробленого продукту, який заміщує вкладений у виробництво і
спожитий у ньому постійний капітал. Валовий дохід дорівнює, таким чином,
заробітній платі...+ прибуток + рента".
Це визначення підкреслює, що валовий дохід є тією частиною валового продукту,
яка залишається після відрахування частини цього продукту, що використовується
на відтворення виробництва. Водночас, вартість цієї частини продукту - валового
доходу, утворена у вигляді заробітної плати і вартості додаткового продукту,
набирає грошової форми і є фінансовою категорією. Однак у практиці обліку і
планування цей важливий показник не обраховується і не планується (крім
колективних сільськогосподарських підприємств). |
|
З переходом на ринкові основи господарювання зростає роль фінансової діяльності
підприємств. Пошук фінансових джерел розвитку підприємств у напрямку
найефективнішого інвестування фінансових ресурсів, операцій із цінними паперами
та інші питання фінансової діяльності набувають важливого значення для
фінансових служб підприємств.
Фінансові інвестиції зумовлені потребою ефективного використання вільних
фінансових ресурсів, коли кон'юктура фінансового ринку уможливлює отримання
значно більшого рівня прибутку на вкладений капітал, ніж операційна діяльність
на товарних ринках.
Важливий напрямок фінансової діяльності підприємства за ринкової економіки - це
раціональне використання вільних фінансових ресурсів, пошук ефективних
напрямків інвестування коштів, які даватимуть підприємству додатковий прибуток.
Прибуткове інвестування грошових коштів здійснюється на фінансовому ринку.
Купуючи акції, облігації інших підприємств, необхідно виходити з того, що
інвестувати треба тільки надлишкові фінансові ресурси. При цьому в підприємства мають бути
готівкові кошти на випадок надзвичайних обставин. Ця готівка може бути у формі
грошового залишку на банківських рахунках або у високоліквідних цінних паперах
(державних облігаціях, казначейських зобов'язаннях). |
|
Процес виробництва завершується доведенням продукції до споживача. Реалізація
продукції (Т - Г') - це кінцева стадія кругообігу коштів підприємства (Г - Т
... В ... Т' - Г'), яка є його важливим показником. Рух товарів і коштів
створює основу економічних відносин між виробниками, постачальниками,
посередниками і покупцями.
Для підприємства-виробника реалізація продукції є свідченням, що вона за
споживчими властивостями, якістю та асортиментом відповідає і потребам
покупців, суспільному попиту.
На практиці можуть використовуватись два методи визначення моменту реалізації
продукції:
а) продукцію відвантажено або відпущено споживачу (відбулася передача права
власності), - метод нарахування;
б) одержано кошти на рахунок постачальника за реалізовану продукцію - касовий
метод.
В обох випадках усі розрахунково-платіжні документи мають бути оформлені відповідно
до чинного положення. Реалізація продукції завжди передбачає зміну форми
вартості (Т - Г). Тому бартер, або прямий товарообмін (Т - Т), не можна вважати
реалізацією продукції. За бартерного обміну товарів не відбувається руху
коштів, нема надходжень виручки від реалізації продукції, тобто не відбувається
зміни форми вартості. |
У процесі виробничо-господарської діяльності підприємств постійно здійснюється
кругообіг коштів. Укладання коштів у виробництво з метою виготовлення товарів і
отримання виручки від їх продажу характеризує кругообіг коштів підприємств.
Забезпечення грошових надходжень, які потрібні для відшкодування витрат
виробництва й обігу, своєчасне виконання фінансових зобов'язань перед державою,
банками та іншими суб'єктами господарювання, формування доходів і прибутку є
найважливішою стороною діяльності підприємств.
Вхідні грошові потоки
підприємств за їхніми джерелами можна поділити на внутрішні та зовнішні. Коли
кошти надходять з будь-яких джерел на самому підприємстві, вони належать до
внутрішніх. Надходження коштів за рахунок ресурсів, які мобілізуються на
фінансовому ринку, свідчить про використання зовнішніх джерел. Структура
вхідних грошових потоків залежить від сфери діяльності та
організаційно-правової форми підприємства. У країнах з розвинутою ринковою
економікою 60-70 % фінансових ресурсів надходить на підприємства за рахунок
внутрішніх джерел. |
|
Розрахункова дисципліна передбачає зобов'язання суб'єктів господарювання
дотримуватися встановлених правил проведення розрахункових операцій.
Розрахункова дисципліна базується на виконанні
основних принципів здійснення грошових розрахунків.
Дотримання розрахункової дисципліни сприяє прискоренню кру-гообороту коштів і
зміцненню фінансового стану підприємства. Порушення розрахункової дисципліни
може бути наслідком незадовільної роботи фінансових служб підприємства, а також
складного фінансового становища підприємств.
Платіжна дисципліна передбачає здійснення підприємствами платежів за
фінансовими зобов'язаннями в повному обсязі та у встановлені строки.
Отже, забезпечення розрахунково-платіжної дисципліни залежить від фінансового
стану суб'єктів господарювання і водночас впливає на їх фінансовий стан.
За порушення підприємствами розрахунково-платіжної дисципліни до них можуть
бути вжиті санкції.
Санкцію в господарських відносинах слід розглядати як примусову міру покарання,
що застосовується за порушення встановленого порядку здійснення
господарсько-фінансової діяльності. Застосування санкцій спрямовано на зміцнення
договірної, кредитної, розрахункової, фінансової дисципліни і поліпшення роботи
економічного суб'єкта.
Залежно від того, які суб'єкти застосовують санкції, останні поділяються на
договірні, банківські (кредитні), фінансові.
Договірні санкції спрямовані на забезпечення повного й безумовного виконання
господарських угод. Такі санкції застосовуються у вигляді сплати неустойки, яка
визначається у відсотках до суми невиконаного зобов'язання. |
|
Вексельна форма розрахунків - це
розрахунки між постачальником (отримувачем коштів) і покупцем (платником
коштів) з відстрочкою платежу, які оформлюються векселем.
Вексель - це письмове безумовне зобов'язання, боргова розписка стандартної
форми, що дає право її власнику вимагати сплати визначеної у векселі суми від
особи, яка видала вексель, у відповідний строк і у відповідному місці.
Правовою основою вексельного обігу в Україні є законодавчі, нормативні акти,
розроблені згідно з положенням Єдиного вексельного закону, ухваленого
Женевською вексельною конвенцією 1930 року.
Першим реальним кроком на шляху відродження векселя в Україні була ухвала 18
червня 1991 р. Верховною Радою України Закону "Про цінні папери та фондову
біржу". У 1992 році Верховна Рада України ухвалила Постанову "Про
застосування векселів в господарчому обороті України".
Застосування цих двох нормативних актів значно розширило можливості правового
регулювання вексельного обігу.
Поряд зі створенням нормативної бази, що регулює вексельний обіг, видаються
нормативні акти, спрямовані на розвиток цієї форми розрахунків.
Дальшим кроком щодо впровадження векселя як інструмента фінансово-господарської
діяльності підприємства став Указ Президента України "Про випуск та обіг
векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької
діяльності" від 14.09.94 р.
Цим Указом було запроваджено в господарську діяльність підприємства простий
товарний вексель. Його можна було застосовувати як засіб оформлення взаємної
заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності. |
|
Акредитив - це розрахунковий документ із
дорученням однієї кредитної установи іншій здійснити за рахунок спеціально
задепонованих коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажений
товар.
Акредитив застосовується в розрахунках між постачальниками і покупцями.
Документи постачальника оплачуються банком тільки на умовах, передбачених в
акредитивній заяві покупця.
Коли використовують акредитивну форму розрахунків, оплата документів за
відвантажений товар, надані послуги здійснюється або в банківській установі постачальника
за рахунок коштів платника, там задепонованих для цієї мети, або в банку
платника - так званий гарантований акредитив. Акредитивна форма розрахунку
гарантує платіж постачальнику. Ця форма розрахунків застосовується за наявності
угоди між постачальником і платником щодо такої форми розрахунків.
Постачальник подає в банк, що його обслуговує, заяву із зазначенням умов
використання задепонованих коштів (власних або залучених). Акредитив
відкривається для розрахунків тільки з одним конкретним постачальником. Його не
можна використовувати для розрахунків з іншими постачальниками чи для виплати
грошей готівкою. Чинність акредитива, як правило, не перевищує 15 днів з
моменту відкриття. Платнику надано право змінювати умови акредитива, достроково
відкликати невикористані кошти. Після повідомлення про відкриття акредитива
постачальник відвантажує товар і не пізніше трьох робочих днів після цього
подає в установу банку реєстри рахунків і транспортні або інші документи, які
підтверджують відвантаження. Коли документи відповідають умовам акредитива,
кошти того самого дня зараховуються на рахунок постачальника.
Існує кілька видів акредитивів. |
|
Чек - письмове розпорядження платника
своєму банку сплатити зі свого рахунка пред'явнику чека відповідну грошову
суму.
У розрахунках між підприємствами застосовуються розрахункові чеки. Для
отримання готівки з рахунків у банківських установах використовуються грошові
чеки.
Розрахунковий чек - це документ стандартної форми з дорученням чекодавця своєму
банкові переказати кошти на рахунок пред'явника чека (отримувача коштів).
Розрахунковий чек, як і платіжне доручення, заповнює платник. На відміну від
платіжного доручення чек передається платником підприємству - отримувачу
платежу безпосередньо під час здійснення господарської операції. Отримувач
платежу подає чек у свій банк для оплати.
Існує кілька видів розрахункових чеків: акцептовані, не акцептовані банком, з
лімітованих і нелімітованих книжок. Останні застосовуються у місцевих
розрахунках за отримані товари, надані послуги, у постійних розрахунках з
транспортними організаціями (оплата фрахту), з підприємствами зв'язку.
Грошові чеки застосовуються тільки для отримання підприємствами з рахунків у
банківських установах готівки для виплати заробітної плати, премій і винагород,
дивідендів, коштів на відрядження, на господарські витрати.
Платником по чеку завжди є банк або інша кредитна установа. Право чекодавця -
звертатися до банку з вимогою щодо оплати чека; обов'язок банку - виконати цю
вимогу, виходячи з угоди між банком і клієнтом. Відповідно до чекової угоди
клієнту дозволяється використовувати його власні, а також залучені кошти для
оплати своїх чеків. Банк сплачує готівкою або безготівковим переказом коштів з
рахунка чекодавця на рахунок пред'явника чека.
Чек як грошовий документ короткострокової дії не має статусу законного
платіжного засобу. Обіг чеків не регулюється законодавством, а визначається
потребою комерційного обороту. Через це розрахунки чеками мають умовний
характер: видача боржником чека ще не означає оплати його зобов'язань перед
кредитором. Зобов'язання погашається тільки після повної оплати чека банком-платником. |
|
Платіжні вимоги-доручення - це
комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин. Верхня
частина - вимога підприємства-постачальника до підприємства-покупця сплатити
вартість товару, виконаних робіт, послуг. Нижня частина - доручення покупця
(платника грошових коштів) банку, який його обслуговує, переказати належну суму
коштів з його рахунка на рахунок постачальника. Цей розрахунковий документ заповнює
постачальник (отримувач грошових коштів) і направляє покупцеві (платнику
коштів). Покупець (платник коштів), коли він згоден оплатити товар (роботи,
послуги), заповнює нижню частину цього документа і направляє його у свій банк
(банк, який його обслуговує) для переказу акцептованої суми на розрахунковий
рахунок постачальника.
Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями застосовуються переважно в
міжміських розрахунках за відвантажені товарно-матеріальні цінності, виконані
роботи, надані послуги, їх не застосовують стосовно розрахунків претензійного
характеру навіть тоді, коли вони випливають із реальних відносин щодо поставки
товарів і надання послуг.
Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями можуть бути з акцептом або без
акцепту. Платники мають право повністю відмовитися від акцепту платіжної
вимоги-доручення, коли товари (послуги) не було замовлено; коли товари
відвантажено не на погоджену адресу; коли їх доставлено з порушенням строку;
коли вони недоброякісні, некомплектні; коли не погоджено ціну товару. Часткова
відмова від акцепту платіжної вимоги-доручення можлива тоді, коли поряд із
замовленими відвантажено і якісь додаткові товари; коли документально
встановлено наявність недоброякісної або неукомплектованої частини товарів; у
разі завищення цін, арифметичних помилок у товарно-транспортних документах
тощо. |
|
Платіжне доручення - це письмове
доручення власника рахунка перерахувати відповідну суму зі свого рахунка на
рахунок отримувача коштів.
Платіжні доручення застосовуються в розрахунках щодо місцевих, а також
міжміських поставок за товари (роботи, послуги). Вони забезпечують максимальне
наближення строків отримання товарно-матеріальних цінностей і здійснення
платежу, прискорюють обертання оборотних коштів; запобігають виникненню
кредиторської заборгованості в покупців.
Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються також за нетоварними операціями.
Це платежі до бюджету, цільових державних фондів; платежі кредитним установам,
за банківськими позичками.
Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються за такою схемою
1 - постачальник відвантажує продукцію (виконує
роботи, послуги); 2 - постачальник виставляє рахунок-фактуру за продукцію,
роботи, послуги; 3 - покупець подає до банку, що його обслуговує, платіжне
доручення; 4 - банк покупця списує з його рахунка кошти; 5 - банк покупця
повідомляє покупця - власника рахунка про списання коштів; 6 - банк покупця
передає електронним зв'язком або надсилає платіжне доручення на відповідну суму
до банку постачальника; 7 - банк постачальника (отримувача коштів) зараховує
кошти на рахунок постачальника; 8 - банк постачальника повідомляє постачальника
про надходження коштів на розрахунковий рахунок випискою з розрахункового
рахунка.
Платіжне доручення банк приймає тільки в межах коштів на розрахунковому
рахунку, крім доручень на перерахування до бюджету сум податків, зборів,
обов'язкових платежів і внесків до державних цільових фондів. |
|
Взаємовідносини суб'єктів підприємницької
діяльності з банками щодо відкриття рахунків регулюються Законом України
"Про внесення до деяких законів України змін щодо відкриття банківських
рахунків" та Інструкцією №3 "Про відкриття банками рахунків у
національній та іноземній валюті".
Суб'єкти підприємницької
діяльності (юридичні та фізичні особи) для зберігання коштів і здійснення всіх
видів банківських операцій відкривають рахунки в банках на власний вибір і за
згодою цих банків.
Кожне підприємство може відкривати два і більше поточних рахунків у
національній валюті та рахунки в іноземній валюті.
Відкриваючи рахунки підприємству, установа банку повідомляє про це податковий
орган за місцем реєстрації власника рахунка та Національний банк протягом трьох
робочих днів із дня відкриття рахунка. Форма і зміст такого повідомлення
встановлюються центральним податковим органом України. Операції за рахунками
здійснюються тільки після отримання повідомлення від податкового органу про
взяття цих рахунків на облік.
За наявності двох поточних рахунків у національній валюті власник рахунків
протягом трьох робочих днів із дня відкриття або закриття кожного наступного
рахунка визначає один із них як основний (для обліку заборгованості, яка
стягується в безспірному порядку) і повідомляє його номер податковому органу за
місцем реєстрації та банкам, в яких відкрито додаткові рахунки в національній
та рахунки в іноземних валютах. У свою чергу, банки, що в них відкрито
додаткові рахунки в національній та рахунки в іноземних валютах, також протягом
трьох робочих днів повідомляють про це банк, в якому відкрито основний рахунок.
|
|
Касові операції підприємства пов'язані
як з прийняттям, так і з видачею готівки. Порядок ведення касових операцій
регламентується НБУ і поширюється на всі підприємства незалежно від форм
власності і виду діяльності, а також на фізичних осіб - суб'єктів
підприємницької діяльності (крім банків і підприємств зв'язку).
Усі підприємства, які мають поточні рахунки в банку, зобов'язані саме там
зберігати свої кошти. Отримувати готівку з власного рахунка, як зазначалось,
підприємства можуть не тільки на заробітну плату, матеріальне заохочення, на
відрядження та загальногосподарські витрати, а й на інші цілі (розрахунки за
сировину, матеріали, товари тощо).
Отримання готівки з поточного рахунка здійснюється з використанням грошового
чека. Виписуючи грошовий чек, підприємство тим самим дає розпорядження банку
видати вповноваженій особі зазначену в чекові суму готівки. При оформленні чека
не допускається виправлень, які можуть поставити під сумнів його достовірність.
Розрахунки готівкою підприємствами всіх видів діяльності та форм власності
проводяться з оформленням таких документів: податкових накладних, прибуткових і
видаткових касових ордерів, касового або товарного чека, квитанції, договору
купівлі-продажу, актів про закупівлю товарів, виконання робіт (надання послуг)
або інших документів, що засвідчують факти якоїсь діяльності, що підлягає
оплаті.
Форми податкової накладної, ведення книг обліку придбання та продажу товарів
(робіт, послуг), порядок їх заповнення, а також систему обліку цих операцій
визначає Державна податкова адміністрація. |
|
Грошові розрахунки можуть набирати як1
готівкової, так і безготівкової форми. Безготівковим грошовим розрахункам, як
правило, віддають перевагу. Це пояснюється тим, що за використання
безготівкових розрахунків досягають значної економії витрат на їх здійснення.
Широкому застосуванню безготівкових розрахунків сприяють банківські установи, у
них також заінтересована держава - не тільки з погляду економного витрачання
коштів, а й з погляду вивчення, регулювання і контролю грошового обороту.
Сферу готівкових і безготівкових розрахунків розмежовано. Готівкова форма
розрахунків застосовується за обслуговування населення - виплата заробітної
плати, матеріального заохочення, дивідендів, пенсій, грошової допомоги.
Отримуючи грошові доходи, населення витрачає їх на купівлю товарів, продуктів
харчування, оплачує послуги і здійснює інші платежі.
Безготівкові розрахунки - це грошові розрахунки, які здійснюються за допомогою
записів на рахунках у банках, коли гроші (кошти) списуються з рахунка платника
і переказуються на рахунок отримувача коштів.
Між готівковою і безготівковою формами розрахунків існує тісний зв'язок. Так,
одержуючи виручку за реалізовану продукцію в безготівковій формі, підприємство
повинно отримати в установленому порядку в банківській установі готівку для
виплати заробітної плати, покриття різних витрат, на господарські потреби тощо.
У цьому разі гроші, що надійшли в безготівковій формі, можуть бути отримані в
банку в готівковій формі. |
|
У процесі купівлі-продажу товарів,
надання послуг, а також виконання різного роду зобов'язань у грошовій формі
відбуваються різноманітні розрахунки та платежі. Платежі також здійснюються за
розподілу й перерозподілу грошових коштів. Сукупність усіх платежів створює
грошовий оборот.
Грошовий оборот - це виявлення сутності грошей у русі. Він охоплює процеси
розподілу й обміну. На обсяг і структуру грошового обороту на підприємстві
справляють вплив стадії виробництва та споживання. Тривалий виробничий процес,
який потребує збільшення виробничих запасів, призводить до збільшення платежів,
пов'язаних з їх придбанням. Зростання трудомісткості продукції збільшує
платежі, пов'язані з оплатою праці. Прямі і зворотні зв'язки між виробництвом і
споживанням здійснюються через стадії розподілу й обміну за допомогою грошового
обороту.
Особливе місце займає грошовий оборот у процесі реалізації продукції. За
товарного виробництва продукт окремого виробника, призначений для споживання
іншим суб'єктом господарювання, може дійти до споживача і дати право виробнику
на отримання іншого продукту тільки після його оплати. Під час реалізації
перевіряється відповідність між обсягом і структурою виробництва та суспільною
потребою в них.
У соціалістичній економіці рух товарних і грошових потоків у економічній
літературі розглядався крізь призму планової організації процесу відтворення і
його складових - виробництва, розподілу, споживання. |
|
|
|